Вельметия

Вельметия(Velmetiya) інструкція з використання, дозування

• Склад
• Лікарська форма
• Фармакотерапевтична група
• Фармакологічні властивості

склад

діючі речовини: ситагліптин, метформіну гідрохлорид;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить ситагліптину фосфату моногідрату, що еквівалентно 50 мг ситагліптину та 500 мг або 850 мг, або 1000 мг метформіну гідрохлориду;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, повідон, натрію лаурилсульфат, натрію стеарилфумарат;

оболонка таблетки: барвник опадрай ii 85f94203 рожевий (таблетки 50 мг/500 мг) або опадрай ii 85f94182 рожевий (таблетки 50 мг/850 мг), або опадрай ii 85f15464 червоний (таблетки 50 мг/1000 мг);

склад барвника: спирт полівініловий, титану діоксид (е 171), поліетиленгліколь 3350, тальк, заліза оксид чорний (е 172), заліза оксид червоний (е 172).

лікарська форма

таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

основні фізико-хімічні властивості:

таблетки 50/500 мг: таблетки, вкриті плівковою оболонкою, світло-рожевого кольору з гравіруванням «575» з одного боку та гладкі з іншого боку;

таблетки 50/850 мг: таблетки, вкриті плівковою оболонкою, рожевого кольору з гравіруванням «515» з одного боку та гладкі з іншого боку;

таблетки 50/1000 мг: таблетки, вкриті плівковою оболонкою, червоного кольору з гравіруванням «577» з одного боку та гладкі з іншого боку.

фармакотерапевтична група

комбінації пероральних цукрознижувальних препаратів. код атх а10в d07.

фармакологічні властивості

фармакодинаміка.

вельметія^® являє собою комбінацію двох гіпоглікемічних препаратів із взаємодоповнюючим (комплементарним) механізмом дії, що призначена для поліпшення контролю глікемії у хворих на цукровий діабет ii типу: ситагліптину, інгібітору дипептидилпептидази 4 (дпп-4), та метформіну гідрохлориду, представника класу бігуанідів.

ситагліптин є активним при пероральному прийомі, потужним, високоселективним інгібітором ферменту дипептидилпептидази 4 (дпп-4), що призначений для лікування цукрового діабету ii типу. фармакологічні ефекти класу препаратів-інгібіторів дпп-4 опосередковані активацією інкретинів. інгібуючи дпп-4, ситагліптин підвищує концентрацію двох відомих активних гормонів сімейства інкретинів: глюкагоноподібного пептиду 1 (гпп-1) і глюкозозалежного інсулінотропного поліпептиду (гіп). інкретини є частиною внутрішньої фізіологічної системи регуляції гомеостазу глюкози. при нормальному або підвищеному рівні глюкози крові гпп-1 і гіп сприяють збільшенню синтезу й секреції інсуліну бета-клітинами підшлункової залози. гпп-1 також пригнічує секрецію глюкагону альфа-клітинами підшлункової залози, знижуючи, таким чином, синтез глюкози в печінці. якщо рівень глюкози крові низький, вивільнення інсуліну не підсилюється, а секреція глюкагону не пригнічується. будучи високоселективним і ефективним інгібітором ферменту дпп-4, ситагліптин у терапевтичних концентраціях не пригнічує активності родинних ферментів дпп-8 або дпп-9. ситагліптин відрізняється за хімічною структурою й фармакологічною дією від аналогів гпп-1, інсуліну, похідних сульфонілсечовини або меглітинідів, бігуанідів, агоністів гамма-рецепторів, які активуються проліфератором пероксисом (ppar-), інгібіторів альфа-глікозидази й аналогів аміліну.

у ході дводенного дослідження за участю здорових добровольців ситагліптин у монорежимі підвищував концентрацію активного гпп-1, тоді як метформін у монорежимі на подібному рівні підвищував концентрації активного і загального гпп-1.

одночасне введення ситагліптину і метформіну мало додатковий підсилюючий ефект на концентрацію активного гпп-1. ситагліптин, на відміну від метформіну, підвищував концентрацію активного гіп.

метформін. це препарат групи бігуанідів, що чинить гіпоглікемічну дію, знижуючи базальний і постпрандіальний плазмовий рівень глюкози, не стимулює секрецію інсуліну і тому не призводить до гіпоглікемії.

метформін знижує синтез глюкози в печінці шляхом пригнічення глюконеогенезу і глікогенолізу, знижує всмоктування глюкози в кишечнику й помірно підвищує чутливість до інсуліну у м'язах шляхом посилення периферичного захоплення й утилізації глюкози.

метформін стимулює внутрішньоклітинний синтез глікогену шляхом впливу на глікогенсинтазу. метформін підсилює транспортну здатність певних типів мембранних транспортерів глюкози (glut-1 і glut-4).

дослідження tecos було рандомізованим дослідженням за участю 14671 пацієнта з hba_1c від ? 6,5 до 8,0 % з встановленим серцево-судинним захворюванням, які отримували ситагліптин (7332) 100 мг на добу (або 50 мг на добу, якщо базова розрахункова швидкість клубочкової фільтрації (ршкф) була ? 30 і < 50 мл/хв/1,73 м²) або плацебо (7339); обидва препарати були додані до стандартної терапії з урахуванням рівня hba_1c і факторів ризику серцево-судинної системи. пацієнтів з ршкф < 30 мл/хв/1,73 м² в дослідження не включали. у дослідження було включено 2004 пацієнти віком ? 75 років і 3324 пацієнти з нирковою недостатністю (ршкф < 60 мл/хв/1,73 м²).

протягом дослідження середня різниця hba_1c при застосуванні ситагліптину і плацебо склала 0,29 % (0,01), 95 % ді (- 0,32, - 0,27); p < 0,001.

первинною кінцевою точкою для серцево-судинної системи було: серцево-судинна смерть, нелетальний інфаркт міокарда, нелетальний інсульт або госпіталізації з приводу нестабільної стенокардії. вторинні кінцеві точки для серцево-судинної системи: серцево-судинна смерть, нелетальний інфаркт міокарда або нелетальний інсульт; перша поява окремих компонентів первинної кінцевої точки; смертність з усіх причин; госпіталізація з приводу застійної серцевої недостатності.

після спостереження в середньому на протязі зх років ситагліптин при додаванні до стандартної терапії не збільшував ризик серйозних побічних серцево-судинних явищ або ризик госпіталізації з приводу серцевої недостатності в порівнянні зі звичайним лікуванням без ситагліптину у хворих на цукровий діабет 2-го типу (таблиця 1).

таблиця 1. частота композитних і основних вторинних серцево-судинних кінцевих точок

*захворюваність на 100 пацієнто-років розраховується як 100 х (загальна кількість хворих з ? 1 явищем протягом відповідного періоду застосування препарату на загальне число пацієнто-років наступного спостереження).

† на підставі моделі cox, стратифікованої за регіоном. для складових кінцевих точок р-значення відповідають критерію пошуку не меншої ефективності, щоб продемонструвати, що відношення ризику становить менше 1,3. для всіх інших кінцевих точок р-значення відповідають критерію відмінностей в показниках ризиків.

^‡ аналіз госпіталізації з приводу серцевої недостатності був скоригований з урахуванням вихідних даних про серцеву недостатність в анамнезі на початковому рівні.

фармакокінетика.

механізм дії. вельметія^®комбіновані таблетки вельметія^® (ситагліптин/метформіну гідрохлорид) по 50 мг/500 мг і 50 мг/1000 мг є біоеквівалентними окремому прийому відповідних доз ситагліптину фосфату (янувія) та метформіну гідрохлориду.

з урахуванням доведеної біоеквівалентності таблеток з найменшою та найбільшою дозою метформіну, таблеткам із проміжною дозою метформіну 850 мг була також властива біоеквівалентність за умови комбінування в таблетці фіксованих доз препаратів.

всмоктування.

ситагліптин. після перорального прийому дози 100 мг у здорових добровольців ситагліптин швидко всмоктувався та досягав пікових плазмових концентрацій (медіана т_max) через 1-4 години після введення, тоді як середній показник auc ситагліптину в плазмі становив 8,52 мкмоль-год, а с_max – 950 нмоль. абсолютна біодоступність ситагліптину становить приблизно 87 %. прийом ситагліптину одночасно з жирною їжею не виявляє впливу на фармакокінетику препарату.

показник auc ситагліптину в плазмі крові підвищується пропорційно до дози. пропорційність до дози не була встановлена для показників с_max і с_24год (с_max зростав більше пропорційно дозі, тоді як с_24год зростав менше пропорційно дозі).

метформіну гідрохлорид. після перорального прийому метформіну t_max досягається через 2,5 години.. абсолютна біодоступність метформіну гідрохлориду при застосуванні натще в дозі 500 мг становить 50-60 %. після перорального застосування не- абсорбована фракція, що виділяється із фекаліями, становить 20-30 %.

всмоктування метформіну після перорального прийому має насичуваний та неповний характер. припускається, що фармакокінетика його всмоктування нелінійна. при стандартних дозах та схемах застосування метформіну стабільна концентрація у плазмі крові досягається протягом 24-48 годин та, як правило, не перевищує 1 мкг/мл. максимальна концентрація у плазмі крові (с_max) не перевищувала 4 мкг/мл навіть при застосуванні максимальних доз.

одночасний прийом препарату з їжею знижує швидкість і кількість всмоктуваного метформіну, що підтверджується зниженням значення пікової плазмової концентрації (c_max) приблизно на 40 %, зниженням значення площі під кривою "концентрація-час"