Олизио

Олизио(Olizio) інструкція з використання, дозування

• Склад
• Лікарська форма
• Фармакотерапевтична група
• Фармакологічні властивості
• Показання
• Протипоказання
• Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

склад

діюча речовина: simeprevir;

1 капсула містить симепревіру натрієвої солі у кількості, що відповідає 150 мг симепревіру;

допоміжні речовини: натрію лаурилсульфат; магнію стеарат; кремнію діоксид колоїдний безводний; натрію кроскармелоза; лактоза, моногідрат; желатин; титану діоксид (е 171); шелак; заліза оксид чорний (е 172), пропіленгліколь.

лікарська форма

капсули.

основні фізико-хімічні властивості: тверді желатинові капсули розміром «0», що складаються з корпусу білого кольору з написом «тмс435 150» чорним чорнилом та білої кришечки.

вміст капсул – порошок білого або майже білого кольору.

фармакотерапевтична група

противірусні препарати для системного застосування. противірусні засоби прямої дії.

код атх j05а е14.

фармакологічні властивості

фармакодинаміка.

механізм дії. симепревір – специфічний інгібітор ns3/4a протеази вірусу гепатиту с (вгс), яка має суттєве значення для реплікації вірусу. за результатами біохімічного аналізу крові симепревір пригнічував протеолітичну активність рекомбінантних протеаз ns3/4a вгс генотипу 1а та 1b з медіаною значень к_і 0,5 нм та 1,4 нм відповідно.

противірусна активність in vitro. медіана значень ес₅₀ та ес₉₀ симепревіру проти реплікону вгс генотипу 1b була 9,4 нм (7,05 нг/мл) та 19 нм (14,25 нг/мл) відповідно. гібридні реплікони, що кодують послідовність ns3, отримані у пацієнтів з вгс генотипу 1а та 1b, яких попередньо не лікували інгібіторами протеази (іп), демонстрували середню кратну зміну (кз) значень ес₅₀ симепревіру в розмірі 1,4 (n=78) та 0,4 (n=59) порівняно з контрольним репліконом генотипу 1b відповідно. ізоляти з генотипом 1а та 1b з базовим поліморфізмом q80k демонстрували середню кз значень ес₅₀ симепревіру в розмірі 11 (n=33) та 8,4 (n=2) відповідно. середні значення кз симепревіру проти досліджених базових ізолятів генотипу 2, генотипу 3 і генотипу 4 дорівнювали 25 (n=4), 1014 (n=2) та 0,3 (n=8) відповідно. наявність 50 % сироватки крові людини знижувала активність реплікону симепревіру у 2,4 разу. комбінація симепревіру з інтерфероном, рибавірином, інгібіторами ns5a або ns5b in vitro демонструвала наявність адитивного або синергічного ефекту.

противірусна активність in vivo. дані досліджень с201 (генотип 1) та с202 (генотип 2, 3, 4, 5 і 6) короткострокової монотерапії із застосуванням симепревіру пацієнтам, що отримували 200 мг симепревіру один раз на день упродовж 7 днів, наведені в таблиці 1.

таблиця 1: противірусна активність монотерапії із застосуванням 200 мг симепревіру (дослідження с201 і с202)

клінічна ефективність і безпека. ефективність симепревіру в комбінації з пегінтерфероном альфа і рибавірином у пацієнтів із інфекцією вгс генотипу 1 оцінювалась у двох дослідженнях 3-ї фази у пацієнтів, що вперше розпочали лікування (дослідження с208 та с216), одному дослідженні 3-ї фази у пацієнтів з рецидивом після попередньої терапії на основі інтерферону (дослідження hpc3007), одному дослідженні фази 2 у пацієнтів, у яких попереднє лікування пегінтерфероном та рибавірином не дало результату (включаючи пацієнтів з рецидивами, частковою відповіддю та відсутністю відповіді на попереднє лікування) (дослідження с206), та одному дослідженні 3-ї фази у пацієнтів із вгс генотипу 1 та коінфекцією віл-1, які вперше розпочали лікування або не відповіли на попереднє лікування вгс пегінтерфероном та рибавірином (дослідження с212). ефективність симепревіру у комбінації з пегінтерфероном альфа та рибавірином, у пацієнтів із інфекцією вгс генотипу 4, які вперше розпочали лікування або не відповідали на попереднє лікування пегінтерфероном та рибавірином, оцінювалася у одному дослідженні 3-ї фази (дослідження hpc3011). ефективність симепревіру як частини схеми без інтерферону з рибавірином або без нього оцінювали у дослідженні фази 2а в пацієнтів, інфікованих вгс генотипу 1, з відсутністю відповіді на попереднє лікування та показником f0-f2 за шкалою фіброзу metavir, або у тих, що вперше розпочали лікування, та з відсутністю відповіді на попереднє лікування із показником f3-f4 за шкалою фіброзу metavir і компенсованим захворюванням печінки (дослідження hpc2002).

група пацієнтів із рецидивом після попереднього лікування складалася з тих, у кого не виявляли рнк вгс в кінці попередньої терапії на основі інтерферону, але виявляли рнк вгс під час подальшого спостереження; група пацієнтів з частковою відповіддю на попереднє лікування – з тих, у кого на фоні лікування спостерігалося зниження рнк вгс ? 2 log₁₀ порівняно з вихідним рівнем на 12-му тижні та було виявлено рнк вгс в кінці попередньої терапії з застосуванням пегінтерферону і рибавірину; група пацієнтів з відсутністю відповіді включала пацієнтів із попереднім зниженням рнк вгс < 2 log₁₀ порівняно з вихідним рівнем на 12-му тижні попередньої терапії з застосуванням пегінтерферону і рибавірину. у пацієнтів у цих дослідженнях було компенсоване захворювання печінки (включаючи цироз), рнк вгс принаймні 10000 мо/мл, а гістопатологія печінки відповідала стану хгс.

у пацієнтів, які не отримували лікування або мали рецидив після попереднього лікування, загальна тривалість лікування пегінтерфероном альфа та рибавірином у дослідженнях 3-ї фази модифікувалась залежно від відповіді. запланована загальна тривалість лікування вгс у цих пацієнтів становила 24 тижні, якщо під час лікування виконувалися такі умови rgt, визначені в протоколі: рнк вгс, що виявляється (< 25 мо/мл) або не виявляється на 4 тижні і не виявляється на 12 тижні. плазмові рівні рнк вгс вимірювали за допомогою вгс-тесту cobas taqman (версія 2.0), для використання із системою high pure (нмкв – нижня межа кількісного визначення – 25 мо/мл та межа виявлення 15 мо/мл). виконувалися правила припинення лікування для терапії вгс, щоб гарантувати, що пацієнти з неадекватною вірусологічною відповіддю на фоні лікування вчасно припиняли лікування. у дослідженні с212 3-ї фази за участю пацієнтів із коінфекцією віл загальна тривалість лікування пегінтерфероном альфа і рибавірином серед пацієнтів з цирозом, які не отримували лікування або мали рецидив після попереднього лікування, не модифікувалася залежно від відповіді; ці пацієнти отримали фіксовану загальну тривалість лікування вгс 48 тижнів. загальна тривалість лікування пегінтерфероном альфа та рибавірином у пацієнтів без цирозу з коінфекцією віл, які раніше не лікувалися або мали рецидив після попереднього лікування, модифікувалася залежно від відповіді за тими самими критеріями.

у дослідженні с206 фази 2 свв (вірусологічне видужання) визначали як рнк вгс, що не виявляється через 24 тижні після запланованого закінчення лікування, а у дослідженні hpc2002 і дослідженнях 3-ї фази – як рнк вгс, що виявлялася (< 25 мо/мл) або не виявлялася через 12 тижнів після запланованого закінчення лікування.

резистентність у клітинній культурі. резистентність до симепревіру була охарактеризована у клітинах із вмістом реплікону вгс генотипу 1а та 1b. 96 % симепревірвибраних репліконів генотипу 1 були носіями поодиноких або множинних заміщень амінокислот на позиціях 43, 80, 155, 156 та/або 168 протеази ns3, при цьому заміщення у позиції d168 спостерігалось найчастіше (78 %). додатково резистентність до симепревіру оцінювали в аналізі репліконів вгс генотипу 1а та 1b з використанням сайтспрямованих мутантів і гібридних репліконів – носіїв послідовностей ns3, виділених із клінічних ізолятів. заміщення амінокислоти у позиціях 43, 80, 122, 155, 156 та 168 протеази ns3 знижували активність симепревіру in vitro. такі заміщення, як d168v або a та r155k, звичайно асоціювались із значним зниженням чутливості до симепревіру in vitro (кз ec₅₀ > 50), у той час як інші заміщення, такі як q80k або r, s122r та d168e, демонстрували низький рівень резистентності in vitro (кз ec₅₀ від 2 до 50). інші заміщення, такі як q80g або l, s122g, n або t, не знижували активність симепревіру (кз ec₅₀ ? 2). заміщення амінокислоти на позиціях 80, 122, 155 та/або 168 протеази ns3, асоційовані з низьким рівнем резистентності до симепревіру in vitro, коли виникають окремо, знижують активність симепревіру більш ніж у 50 разів при появі у комбінації.

резистентність у клінічних дослідженнях. у зведеному аналізі даних щодо пацієнтів, які отримували 150 мг симепревіру в комбінації з пегінтерфероном альфа та рибавірином і досягли стійкої вірусологічної відповіді (свв) у контрольованих клінічних дослідженнях фази 2 і 3 (дослідження с205, с206, с208, с216, hpc3007), поява заміщень амінокислот на позиціях 80, 122, 155 та/або 168 протеази ns3 спостерігалась у 180 зі 197 (91 %) пацієнтів. заміщення d168v та r155k окремо або в комбінаціях з іншими мутаціями на цих позиціях виникали найчастіше (таблиця 2). показано, що більшість із цих заміщень знижували активність проти вгс симепревіру в аналізах репліконів клітинних культур.

у пацієнтів, що не досягали свв, на фоні лікування симепревіром спостерігались підтип-специфічні заміщення амінокислот вгс генотипу 1. у пацієнтів із вгс генотипу 1а переважно спостерігали r155k окремо або в комбінації із заміщеннями амінокислоти на позиціях 80, 122 та/або 168 протеази ns3, у той час як у пацієнтів із вгс підтипу 1b найчастіше виникало заміщення d168v (таблиця 2). у пацієнтів із вгс генотипу 1а із заміщенням амінокислоти q80k на початку терапії при невдачі найчастіше спостерігалось заміщення r155k.

таблиця 2: заміщення амінокислот, що виникали на фоні лікування у зведених дослідженнях фази 2 і 3: пацієнти, які не досягли свв із 150 мг симепревіру в комбінації з пегінтерфероном альфа та рибавірином

¹ може включати декількох пацієнтів із вгс генотипу, відмінного від 1а/1b.

² окремо або в комбінації з іншими заміщеннями (включаючи суміші).

³ заміщення спостерігалися тільки в комбінації з іншими заміщеннями, що виникають на одній або більше позиціях 80, 122, 155 та/або 168 ns3.

⁴ пацієнти з цими комбінаціями також включені в інші групи, що описують індивідуальні заміщення. х представляє множинні амінокислоти. інші подвійні або потрійні мутації спостерігались із більш низькою частотою.

⁵ два пацієнти мали одинарне заміщення i170t.

слід зауважити, що заміщення в позиції 43 і 156 ns3, пов’язані зі зниженою активністю симепревіру in vitro, не спостерігались у разі відсутності відповіді на лікування.

у дослідженні hpc3011 у пацієнтів із генотипом 4 28 з 32 (88 %) пацієнтів, у яких не досягли свв, мали заміщення амінокислоти на позиціях 80, 122, 155, 156 та/або 168 (головним чином на позиції 168; 24 з 32 (75 %) пацієнтів), подібні до заміщень амінокислот, що спостерігались у пацієнтів з генотипом 1.

у дослідженні hpc2002 у пацієнтів з генотипом 1, яких лікували симепревіром у комбінації з софосбувіром та рибавірином або без нього, 5 із 6 пацієнтів (83 %) із рецидивом мали заміщення амінокислот r155k або d168e. заміщень амінокислот, пов’язаних із резистентністю до софосбувіру, не спостерігалось.

персистенція заміщень, пов’язаних із резистентністю. персистенцію резистентних до симепревіру заміщень амінокислот протеази ns3 оцінювали після невдачі лікування.

у зведеному аналізі стану пацієнтів, що отримували 150 мг симепревіру в комбінації з пегінтерфероном альфа і рибавірином у контрольованих дослідженнях фази 2 і 3, варіанти, резистентні до симепревіру, що виникали на фоні лікування, більше не виявлялись у 90 зі 180 пацієнтів (50 %) в кінці досліджень після серединного терміну спостереження 28 тижнів (діапазон 0–70 тижнів). у 32 з 48 пацієнтів (67 %) із поодиноким заміщенням d168v та у 34 з 66 (52 %) пацієнтів з поодиноким заміщенням r155k відповідні варіанти більше не виявлялися в кінці досліджень.

дані довгострокового дослідження, яке наразі продовжується (дослідження hpc3002), щодо пацієнтів, які не досягли свв при застосуванні схеми лікування на основі симепревіру у попередньому дослідженні фази 2, показали, що у 70 % (16/23) цих пацієнтів після серединного терміну спостереження 88 тижнів (діапазон 47–147 тижнів) більше не виявлялись мутації.

в довгостроковій перспективі клінічне значення появи або персистенції заміщень, пов’язаних із резистентністю до симепревіру, невідоме.

вплив поліморфізму вгс на початку терапії на відповідь на лікування. були проведені аналізи для дослідження зв’язку між амінокислотними заміщеннями ns3/4a на початку терапії, що виникають природним шляхом (поліморфізми), і результатом лікування.

поліморфізми на позиціях 43, 80, 122, 155, 156 та/або 168 протеази ns3 на початку терапії, пов’язані зі зниженою активністю симепревіру in vitro, у контрольованих дослідженнях фази 2 і 3 (n = 2007; дослідження c208, c216, hpc3007, c206, с205) загалом зустрічались нечасто (1,3 %) у пацієнтів із інфекцією вгс генотипу 1, за винятком заміщення q80k у пацієнтів із вгс генотипу 1а. виявлена поширеність поліморфізму q80k на початку терапії у загальній популяції пацієнтів із вгс генотипу 1 досліджень фази 2 і 3 була 14 %, з яких 30 % – у пацієнтів із вгс генотипу 1а і 0,5 % у пацієнтів із вгс генотипу 1b. у європі виявлена поширеність поліморфізму q80k при генотипі 1 загалом становила 6 % ((76/1254), 19 % (73/377) у пацієнтів із вгс генотипу 1a та 0,3 % (3/877) генотипу 1b.

поліморфізм q80k не спостерігався у пацієнтів із генотипом 4 (дослідження hpc3011).

у зведеному аналізі досліджень фази 3 с208 і с216 та у дослідженні hpc3007 присутність q80k на початку дослідження пов’язувалась із нижчими показниками свв у пацієнтів із вгс генотипу 1а, яких лікували симепревіром у комбінації з пегінтерфероном альфа і рибавірином, у порівнянні з пацієнтами із вгс генотипу 1а, яких лікували симепревіром у комбінації з пегінтерфероном альфа і рибавірином без q80k (таблиця 3).

таблиця 3: показники свв12¹ за генопідтипом вгс і присутністю або відсутністю поліморфізму q80k на початку терапії у пацієнтів із вгс генотипу 1, які отримували симепревір/плацебо у комбінації з пегінтерфероном альфа і рибавірином

¹ свв24 для дослідження с206.

² може включати декількох пацієнтів із вгс генотипу, відмінного від 1а/1b.

³ кількість пацієнтів у групі лікування симепревіром: лише пацієнти із наявними даними про послідовності.

⁴ зведена група лікування симепревіром 150 мг.

примітка: у дослідженнях с208, с216, нрсз007 і с206 3 пацієнти, інфіковані вгс генотипу 1b, мали поліморфізм q80k на початку терапії. всі пацієнти досягли свв12.

свв12/24: стійка вірусологічна відповідь 12/24 тижнів після запланованого закінчення лікування (зл).

у зведеному аналізі досліджень c208 та c216 69 % (58/84) пацієнтів з вгс генотипу 1а та поліморфізмом q80k на початку терапії, яких лікували симепревіром у комбінації з пегінтерфероном альфа та рибавірином, підлягали лікуванню загальною тривалістю 24 тижні відповідно до визначених у протоколі критеріїв rgt (терапії, що модифікується залежно від вираження відповіді) (рнк вгс, що виявляється (< 25 мо/мл) або не виявляється на 4-му тижні та не виявляється на 12-му тижні); у цих пацієнтів показник свв12 був 78 %. у 65 % (53/81) пацієнтів з вгс генотипу 1а та поліморфізмом q80k, що отримували симепревір у комбінації з пегінтерфероном альфа та рибавірином, рнк вгс не виявляли вже на 4-му тижні (швидка вірусологічна відповідь; швв); у цих пацієнтів показник свв12 був 79 %. у 21 % (17/81) пацієнтів з вгс генотипу 1а та поліморфізмом q80k, яких лікували симепревіром у комбінації з пегінтерфероном альфа та рибавірином, рнк вгс на 4-му тижні становила ? 25 мо/мл; у цих пацієнтів показник свв12 був 12 %.

у дослідженні hpc3007 80 % (24/30) пацієнти з вгс генотипу 1а та поліморфізмом q80k на початку терапії, яких лікували симепревіром у комбінації з пегінтерфероном альфа та рибавірином, підлягали лікуванню із загальною тривалістю 24 тижні відповідно до визначених у протоколі критеріїв rgt (рнк вгс, що виявляється (< 25 мо/мл) або не виявляється на 4-му тижні та не виявляється на 12-му тижні); у цих пацієнтів показник свв12 був 58 %. у 43 % (13/30) пацієнтів з вгс генотипу 1а та поліморфізмом q80k на початку терапії, яких лікували симепревіром у комбінації з пегінтерфероном альфа та рибавірином, рнк вгс не виявляли вже на 4 тижні (швв); у цих пацієнтів показник свв12 був 77 %. у 13 % (4/30) пацієнтів з вгс генотипу 1а та поліморфізмом q80k, яких лікували симепревіром у комбінації з пегінтерфероном альфа та рибавірином, рнк вгс на 4-му тижні становила ? 25 мо/мл; жоден із цих пацієнтів не досяг свв12.

перехресна резистентність. було показано, що деякі із заміщень амінокислоти ns3 на фоні лікування, виявлені у пацієнтів із групи симепревіру, які не досягли свв у клінічних дослідженнях (н-д, r155k), знижують активність проти вгс телапревіру, боцепревіру та інших інгібіторів протеази ns3/4a. вплив попереднього лікування симепревіром пацієнтів, що не досягли свв, на ефективність наступних схем лікування на основі іп вгс ns3/4a не встановлено. немає клінічних даних про ефективність симепревіру в пацієнтів з лікуванням іп ns3/4a (телапревіром або боцепревіром) в анамнезі. досліджені варіанти, резистентні до симепревіру, залишались чутливими до репрезентативних нуклеозидних і ненуклеозидних інгібіторів полімерази вгс та інгібіторів ns5a. варіанти-носії заміщень амінокислоти, що забезпечують знижену чутливість до інгібіторів ns5a (l31f/v, y93c/h), нуклеозидних інгібіторів (s96t, s282t) та ненуклеозидних інгібіторів (c316n, m414i/l, p495a), залишалися чутливими до симепревіру in vitro.

фармакокінетика.

фармакокінетичні властивості симепревіру оцінювались у здорових дорослих суб’єктів та в дорослих пацієнтів із інфекцією вгс. площа під фармакокінетичною кривою симепревіру (auc) у пацієнтів із інфекцією вгс була приблизно в 2-3 рази вище за ту, яка спостерігалась у здорових суб’єктів. плазмова c_max та auc симепревіру були однаковими при одночасному застосуванні пегінтерферону альфа і рибавірину порівняно з застосуванням тільки симепревіру.

абсорбція. середня абсолютна біодоступність симепревіру після одноразового перорального застосування у дозі 150 мг з їжею складає 62 %. максимальні концентрації в плазмі (c_max) загалом досягаються через 4-6 годин після прийому дози.

досліди in vitro з людськими клітинами caco-2 показали, що симепревір є субстратом р-гп.

вплив їжі на абсорбцію. у порівнянні з прийомом натще застосування симепревіру з їжею у здорових суб’єктів підвищувало auc на 61 % після калорійного сніданку з високим вмістом жирів (928 ккал) та на 69 % після сніданку зі звичайним вмістом калорій (533 ккал) і затримувало абсорбцію на 1 годину та 1,5 години відповідно.

симепревір слід приймати з їжею (див. розділ «спосіб застосування та дози»). тип їжі не впливає на концентрацію симепревіру.

розподіл. симепревір значною мірою зв’язується з протеїнами плазми (> 99,9 %), переважно з альбуміном та, меншою мірою, з альфа-1-кислим глікопротеїном. зв’язування з протеїнами плазми незначно змінюється у пацієнтів із нирковою або печінковою недостатністю.

метаболізм. симепревір метаболізується в печінці. за результатами дослідів in vitro на мікросомах печінки людини, симепревір переважно піддається окислювальному метаболізму за допомогою системи cyp3a4 печінки. також не можна виключити участі cyp2c8 та cyp2c19. помірні або потужні інгібітори cyp3a4 значно підвищують, а помірні або потужні індуктори cyp3a4 значно знижують концентрацію симепревіру в плазмі. симепревір не індукує cyp1a2 або cyp3a4 in vitro. симепревір не є клінічно значимим інгібітором ферментної активності катепсину а.

досліди in vitro показують, що симепревір є субстратом перевізників препаратів р-глікопротеїну (р-гп), mrp2, oatp1b1/3, та oatp2b1. симепревір пригнічує перевізники захоплення oatp1b1/3 і ntcp та ефлюксні перевізники р-гп/mdr1, mrp2, bcrp та bsep. oatp1b1/3 та mrp2 задіяні в перенесенні білірубіну в гепатоцити та з них. іn vitro інгбіторний профіль симепревіру людських bcrp, oatp1b3 та oct2 не досліджувався. симепревір не пригнічує oct2 in vitro.

після одноразового перорального прийому 200 мг ¹⁴c-симепревіру здоровими суб’єктами більша частина радіоактивності в плазмі (до 98 %) відповідала незміненому препарату, а невелика частина радіоактивності була пов’язана з метаболітами (жоден із яких не був основним). ідентифіковані в калі метаболіти утворювалися шляхом окислення макроциклічної чи ароматичної груп або обох груп, а також шляхом о-деметилювання з наступним окисленням.

виведення. симепревір виводиться з жовчю. нирковий кліренс відіграє несуттєву роль в його елімінації. після одноразового перорального прийому 200 мг ¹⁴c-симепревіру здоровими суб’єктами в середньому 91 % загальної радіоактивності виявляли у калі. менш ніж 1 % застосованої дози виявляли у сечі. незмінений симепревір у калі складав у середньому 31 % застосованої дози.

кінцевий період напіввиведення симепревіру становить 10-13 годин у здорових суб’єктів та 41 годину у пацієнтів із вгс, що отримували 200 мг симепревіру.

лінійність/нелінійність. значення c_max та площі під фармакокінетичною кривою (auc) після багаторазового прийому препарату в дозах від 75 мг до 200 мг один раз на день підвищувались із випередженням прямої пропорційності дозі, при цьому між повторними прийомами відбувалась акумуляція. рівноважний стан досягався через 7 днів прийому один раз на день.

особливі групи пацієнтів.

пацієнти літнього віку (від 65 років). дані про застосування симепревіру пацієнтам віком від 65 років обмежені. за даними популяційного аналізу фармакокінетики у вгс-інфікованих пацієнтів (n=21, вік понад 65 років), яких лікували симепревіром, вік (18-73 роки) не мав клінічно значущого впливу на фармакокінетику симепревіру. коригувати дозу симепревіру в літніх пацієнтів не потрібно (див. розділ «спосіб застосування та дози»).

ниркова недостатність. ниркова елімінація симепревіру незначна. не очікується, що ниркова недостатність матиме клінічно значимий вплив на експозицію симепревіру.

порівняно зі здоровими суб’єктами з нормальною функцією нирок (класифікація за формулою ршкф (розрахункова швидкість клубочкової фільтрації) згідно з модифікацією раціону при захворюванні нирок [mdrd]; ршкф ? 80 мл/хв) середні значення auc симепревіру в рівноважному стані були на 62 % вище з 90 % довірчим інтервалом – від нижчого на 27 % до вищого у 3,6 разу у суб’єктів із серйозною нирковою недостатністю (ршкф нижче 30 мл/хв). оскільки у вгс-інфікованих пацієнтів із серйозною нирковою недостатністю концентрація симепревіру може підвищуватись, симепревір таким пацієнтам слід призначати з обережністю (див. розділ «спосіб застосування та дози»).

оскільки симепревір значною мірою зв’язується з протеїнами плазми, малоймовірно, що більшу його частину можна видалити за допомогою діалізу.

додаткову інформацію про лікування пацієнтів із нирковою недостатністю див. у відповідних інструкціях для медичного застосування лікарських засобів, які застосовують у комбінації з симепревіром.

печінкова недостатність. симепревір метаболізується переважно в печінці. плазмова концентрація симепревіру у пацієнтів із інфекцією вгс була приблизно в 2-3 рази вищою, ніж у здорових суб’єктів.

порівняно зі здоровими суб’єктами з нормальною функцією печінки, середні значення auc симепревіру в рівноважному стані були в 2,4 разу вищими у не інфікованих вгс суб’єктів із помірною печінковою недостатністю (клас в за чайлдом-п’ю) та в 5,2 разу вищими у не інфікованих вгс суб’єктів із тяжкою печінковою недостатністю (клас c за чайлдом-п’ю).

немає необхідності коригувати дозу симепревіру у пацієнтів із легкою або помірною печінковою недостатністю; рекомендації щодо дозування пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю (клас c за чайлдом-п’ю) відсутні. безпека та ефективність симепревіру не досліджувалась у вгс-інфікованих пацієнтів із помірною або тяжкою печінковою недостатністю (клас в або с за чайлдом-п’ю), тому рекомендується особлива обережність при призначенні симепревіру таким пацієнтам (див. розділ «спосіб застосування та дози» та «особливості застосування»).

додаткову інформацію щодо лікування пацієнтів із печінковою недостатністю див. у відповідних інструкціях для медичного застосування лікарських засобів, які застосовують у комбінації з симепревіром.

стать. коригувати дозу залежно від статі не потрібно. за даними популяційного аналізу фармакокінетики вгс-інфікованих пацієнтів, які отримували симепревір у комбінації з пегінтерфероном альфа і рибавірином, стать не мала клінічно важливого впливу на фармакокінетику симепревіру.

маса тіла. коригувати дозу залежно від маси тіла не потрібно. маса тіла не має клінічно важливого впливу на фармакокінетику симепревіру, за даними популяційного аналізу фармакокінетики вгс-інфікованих пацієнтів, які отримували симепревір у комбінації з пегінтерфероном альфа і рибавірином.

раса. популяційний аналіз фармакокінетики продемонстрував подібність концентрації симепревіру у вгс-інфікованих пацієнтів європеоїдної та негроїдної рас, які отримували симепревір у комбінації з пегінтерфероном альфа і рибавірином.

у дослідженнях фази 3, що проводилися у китаї та південній кореї, середні рівні симепревіру у плазмі крові пацієнтів монголоїдної раси, інфікованих вгс, були у 2,1 разу вищими, ніж у пацієнтів інших рас, інфікованих вгс, які брали участь у дослідженнях 3-ї фази у всьому світі.

коригувати дозу залежно від раси не потрібно.

пацієнти з коінфекцією віл-1. фармакокінетичні параметри симепревіру були практично однаковими у пацієнтів із вгс генотипу 1 з одночасною інфекцією віл-1 або без неї.

діти. фармакокінетика симепревіру у дітей не досліджувалася.

показання

олізіо^® застосовують у комбінації з іншими лікарськими засобами для лікування хронічного гепатиту с (хгс) у дорослих пацієнтів.

протипоказання

підвищена чутливість до діючої або будь-якої з допоміжних речовин.

взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

вплив лікарських засобів на концентрацію симепревіру в плазм