Пантиум

Пантиум(Pantium) інструкція з використання, дозування

• Склад
• Лікарська форма
• Фармакотерапевтична група
• Показання
• Протипоказання
• Спосіб застосування та дози
• Побічні реакції

склад

діюча речовина: 1 мл концентрату містить 6 мг паклітакселу;

допоміжні речовини: олія рицинова поліетоксильована, етанол безводний.

лікарська форма

концентрат для розчину для інфузій.

фармакотерапевтична група

антинеопластичні та імуномодулюючі засоби. таксани.

код атх l01c d01.

показання

рак яєчників (хіміотерапія першої лінії у разі поширеної форми хвороби або залишкових пухлин (розміром більше 1 см) після лапаротомії, у комбінації з цисплатином; хіміотерапія другої лінії метастатичного раку яєчників у разі неефективності стандартної терапії препаратами платини).

рак молочної залози (ад’ювантна хіміотерапія хворих на рак молочної залози з ураженням лімфатичних вузлів, після лікування антрациклінами і циклофосфамідом; первинна хіміотерапія місцевопоширеного або метастатичного раку молочної залози у комбінації з антрациклінами або у поєднанні з трастузумабом у разі виявленої імуногістохімічним методом надекспресії онкопротеїну her-2 (3+) або ж при наявності протипоказань до терапії антрациклінами; монотерапія метастатичного раку молочної залози у хворих, які не є кандидатами на стандартну терапію антрациклінами, або ж у разі неефективності попередньої терапії антрациклінами).

поширений недрібноклітинний рак легенів (ндкрл) (комбінована хіміотерапія з цисплатином у разі неможливості застосування хірургічного лікування та/або променевої терапії).

саркома капоші у хворих на снід (терапія другої лінії поширеної саркоми капоші у разі неефективності попередньої терапії ліпосомальними антрациклінами).

протипоказання

підвищена чутливість до паклітакселу або інших компонентів препарату, особливо поліоксильної рицинової олії.

нейтропенія до початку лікування (кількість нейтрофілів < 1,5 ?10⁹/л, у разі саркоми капоші у хворих на снід кількість нейтрофілів < 1,0 ?10⁹/л).

серйозні, неконтрольовані інфекції при саркомі капоші.

тяжкі порушення функції печінки.

спосіб застосування та дози

до початку лікування усі пацієнти повинні отримувати премедикацію кортикостероїдами, антигістамінними препаратами і антагоністами h2-рецепторів, наприклад за такою схемою:

розчин паклітакселу необхідно вводити внутрішньовенно крапельно з допомогою інфузійних систем із вбудованими мембранними фільтрами з розміром пор ? 0,22 мкм.

хіміотерапія першої лінії раку яєчників. рекомендується комбінована схема лікування паклітакселом і цисплатином. відповідно до тривалості інфузії рекомендуються дві дози паклітакселу:

• паклітаксел у дозі 175 мг/м? поверхні тіла вводити шляхом внутрішньовенного вливання тривалістю 3 години, після чого вводити цисплатин у дозі 75 мг/м? поверхні тіла;
• паклітаксел у дозі 135 мг/м? поверхні тіла вводити у вигляді 24-годинної внутрішньовенної інфузії, після чого вводити цисплатин у дозі 75 мг/м? поверхні тіла.

інтервали між курсами лікування – 3 тижні.

хіміотерапія другої лінії раку яєчників. паклітаксел рекомендується вводити у дозі 175 мг/м? поверхні тіла шляхом тригодинних внутрішньовенних інфузій. зазвичай слід призначати не більше 4 курсів з інтервалами 3 тижні.

ад’ювантна хіміотерапія раку молочної залози. паклітаксел призначають після хіміотерапії антрациклінами або циклофосфамідом. паклітаксел рекомендується вводити у дозі 175 мг/м? поверхні тіла шляхом тригодинних внутрішньовенних інфузій. зазвичай призначають 4 курси з тритижневими інтервалами між ними.

хіміотерапія першої лінії раку молочної залози. при комбінованому застосуванні з доксорубіцином (у дозі 50 мг/м? поверхні тіла) паклітаксел слід вводити через 24 години після доксорубіцину. рекомендована доза паклітакселу – 175 мг/м? поверхні тіла при введенні шляхом тригодинних внутрішньовенних інфузій. інтервали між курсами лікування – 3 тижні.

при комбінованому застосуванні з трастузумабом паклітаксел рекомендується вводити у дозі 175 мг/м? поверхні тіла шляхом тригодинних внутрішньовенних інфузій з тритижневими інтервалами між курсами. паклітаксел можна вводити наступного дня після введення першої дози трастузумабу або одразу після введення наступних доз, якщо попередні дози трастузумабу добре переносилися.

хіміотерапія другої лінії раку молочної залози. паклітаксел рекомендується вводити у дозі 175 мг/м? поверхні тіла шляхом тригодинних внутрішньовенних інфузій. інтервали між курсами лікування – 3 тижні.

хіміотерапія поширеного недрібноклітинного раку легенів (ндкрл). рекомендується комбінована схема лікування паклітакселом і цисплатином. паклітаксел вводять у дозі 175 мг/м? поверхні тіла шляхом тригодинних внутрішньовенних інфузій, після чого вводять цисплатин у дозі 80 мг/м? поверхні тіла. інтервали між курсами лікування – 3 тижні.

хіміотерапія саркоми капоші у хворих на снід. паклітаксел рекомендується вводити у дозі 100 мг/м? поверхні тіла шляхом тригодинних внутрішньовенних інфузій. інтервали між курсами лікування – 2 тижні.

лікування пацієнтів з порушеннями функції печінки. недостатньо даних щодо корекції дозування для хворих із порушеннями функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості. пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки не слід призначати паклітаксел.

лікування пацієнтів з порушеннями функції нирок. недостатньо даних щодо корекції дозування для хворих із порушеннями функції нирок.

подальші дози паклітакселу слід визначати індивідуально, залежно від переносимості терапії. наступну дозу паклітакселу можна вводити лише після збільшення кількості нейтрофілів до рівня ? 1,5?10⁹/л (? 1,0?10⁹/л у разі саркоми капоші), а тромбоцитів – до рівня ? 100?10⁹/л (? 75?10⁹/л у разі саркоми капоші). хворим, у яких була відмічена тяжка нейтропенія (кількість нейтрофілів < 0,5?10⁹/л протягом 7 діб і більше) або тяжка периферична нейропатія, наступні дози зменшують на 20% (25% у разі саркоми капоші).

приготування розчину для внутрішньовенних інфузій.

концентрат для розчину для інфузій потрібно розводити в асептичних умовах 0,9 % розчином натрію хлориду, 5 % розчином глюкози, 5 % розчином глюкози в 0,9 % розчині натрію хлориду або 5 % розчином глюкози в розчині рінгера до кінцевої концентрації 0,3- 1,2 мг/мл.

при багаторазовому відборі концентрату з флакона препарат зберігає мікробіологічну, фізичну і хімічну стабільність до 28 діб при температурі 25 °c.

розчини для інфузій, приготовані шляхом розведення паклітаксел аккорд 0,9 % розчином натрію хлориду або 5 % розчином глюкози, є фізично і хімічно стабільними протягом 51 години у разі зберігання при температурі 25 °c і 14 діб у разі зберігання при температурі 5 °c. з мікробіологічної точки зору розчин для інфузій необхідно вводити відразу ж після приготування. якщо розчин не використовується негайно, за тривалістю й умовами його зберігання повинен стежити користувач. зазвичай час зберігання не повинен перевищувати 24 години при температурі від 2 до 8 °c, якщо тільки розчин не готувався в контрольованих і атестованих асептичних умовах.

готові для застосування розчини для інфузій можуть бути каламутним, що зумовлено складом розчинника. фільтрування не усуває цю каламутність. розчин для інфузій необхідно вводити через вбудований в інфузійну систему мембранний фільтр з порами розміром ? 0,22 мкм. при введені через таку систему помітних втрат активності діючої речовини не спостерігається.

приготовані розчини для інфузій не потребують захисту від світла.

надходили поодинокі повідомлення про випадіння осаду в розчині для інфузій у процесі введення (зазвичай наприкінці 24-годинного періоду введення). хоча точні причини утворення осаду не були з’ясовані, ймовірно, це явище обумовлене перенасиченням розчину для інфузій. для зниження ризику утворення осаду розчин для інфузій необхідно вводити відразу ж після розведення й уникати надмірних струсів, вібрацій і збовтування. інфузійну систему слід ретельно промити перед використанням. у процесі введення необхідно регулярно контролювати зовнішній вигляд розчину і при виявленні осаду припиняти інфузію.

щоб мінімізувати вилужування діетилгексилфталату (dehp) з інфузійних мішків, систем або іншого медичного обладнання з пластифікованого полівінілхлориду (пвх), розведені розчини для інфузій слід зберігати у посуді з матеріалів, що не містять пвх (пляшках зі скла, поліпропілену, мішках з поліпропілену, поліолефіну), і вводити через інфузійні системи з поліетилену. фільтри можна підключати короткими трубками з полівінілхлориду: це не спричиняє значного вилужування dehp.

побічні реакції

частота та інтенсивність побічних ефектів у хворих на рак яєчника, рак молочної залози та недрібноклітинний рак легенів суттєво не відрізняються.

побічні реакції при монотерапії паклітакселом.

найпоширенішим побічним ефектом при лікуванні паклітакселом є пригнічення функції кісткового мозку: тромбоцитопенія; анемія (частота епізодів і тяжкість анемії залежать від початкових рівнів гемоглобіну).

переферична нейропатія може розвинутися після першого ж курсу лікування і посилюватися після наступних введень паклітакселу. іноді вона є причиною відміни терапії паклітакселом. сенсорна симптоматика послаблюється або зникає через кілька місяців після припинення лікування паклітакселом. існуюча нейропатія внаслідок попередньої терапії не є протипоказанням для лікування паклітакселом.

тяжкі реакції гіперчутливості з можливим летальним наслідком (артеріальна гіпотензія, що вимагає терапевтичного втручання; ангіоневротичний набряк, порушення функції диханя, що вимагають застосування бронходилататорів, генералізована кропив’янка); незначні реакції гіперчутливості, головним чином припливи та висипання, які не вимагають терапевтичного втручання і відміни терапії паклітакселом.

місцеві реакції – у місцях ін’єкцій може спостерігатися локальний набряк, біль, еритема та індурація. випадкова екстравазація може спричинити целюліт. можливі зміни пігментації шкіри. є поодинокі повідомлення про рецидиви шкірних реакцій у місцях попередньої екстравазації паклітакселу після наступних введень препарату.

побічна для паклітакселу на шлунково-кишковий тракт була слабкою або помірною. відзначалися нудота, блюваня, діарея, мукозити; рідко – непрохідність кишечнику, перфорація, ішемічний коліт, псевдомембранозний коліт, езофагіт, запор, панкреатит.

значне підвищення (у 5 разів і більше порівняно з нормою) рівня аспартатамінотрансферази (атс), лужної фосфатази і білірубіну спостерігалося відповідно у 5 %, 4 % і < 1 % пацієнтів.

також були повідомлення про некроз печінки і печінкову енцефалопатію у пацієнтів, які лікувалися паклітакселом.

з боку скелетно-м’язової системи: дуже часті (? 10 %) – артралгія, міалгія.

інфекції та інвазії: дуже часті (? 10 %) – інфекції (переважно сечового тракту і верхніх відділів дихальних шляхів), у поодиноких випадках з летальним наслідком. нечасті (? 0,1 % – < 1 %) – септичний шок. поодинокі (? 0,01 % – < 0,1 %) – пневмонія, перитоніт, сепсис.

з боку системи крові і лімфатичної системи: дуже часті (? 10 %) – мієлосупресія, нейтропенія, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, кровотечі. поодинокі (? 0,01 % – < 0,1 %) – фебрильна нейтропенія. рідкісні (< 0,01 %) – гострий мієлоїдний лейкоз, мієлодиспластичний синдром.

з боку імунної системи: дуже часті (? 10 %) – слабкі реакції гіперчутливості (переважно припливи і висипи). нечасті (? 0,1 % – < 1 %) – серйозні реакції гіперчутливості, що вимагають вживання терапевтичних заходів (зокрема, артеріальна гіпотензія, ангіоневротичний набряк, респіраторний дистрес, генералізована кропив’янка, озноб, біль у спині, біль у грудях, тахікардія, абдомінальний біль, біль у кінцівках, профузне потовідділення, артеріальна гіпертензія). поодинокі (? 0,01 % – < 0,1 %) – анафілактичні реакції. рідкісні (< 0,01 %) – анафілактичний шок.

метаболічні розлади: рідкісні (< 0,01 %) – анорексія.

психічні розлади: рідкісні (< 0,01 %) – стан сплутаності свідомості.

з боку нервової системи: дуже часті (? 10 %) – нейротоксичні ефекти (переважно периферична нейропатія). поодинокі (? 0,01 % – < 0,1 %) – моторна нейропатія (що виявляється в помірно вираженій слабкості дистальних м’язів). рідкісні (< 0,01 %) – вегетативна нейропатія (що призводить до паралітичної непрохідності кишечнику й ортостатичної гіпотензії), великі епілептичні напади ("grand mal"