Пемозар ліофілізований порошок для розчину для ін'єкцій та інфузій 40 мг флакон №1

Пемозар (Pemozar) інструкція по застосуванню

Склад

Діюча речовина: esomeprazole;

• 1 флакон містить езомепразол натрію еквівалентно езомепразолу 40 мг;

Інші складові: динатрію едетат, гідроксид натрію (для коригування рН).

Лікарська форма

Ліофілізований порошок для розчину для ін'єкцій та інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості

Ліофілізована маса в ід білого до майже білого кольору.

Фармакотерапевтична група

Засоби для лікування виразки та пептичної гастроезофагіальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонного насосу. Код АТ Х A02B C05.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Езомепразол є S-ізомером омепразолу; він знижує секрецію шлункової кислоти шляхом специфічного цільового механізму дії. Езомепразол є специфічним інгібітором кислотної помпи у парієтальній клітині. R- та S-ізомери омепразолу мають однакову фармакодинамічну активність.

Місце та механізм дії

Езомепразол є слабкою основою; він концентрується і трансформується в активну форму у висококислотному середовищі секреторних канальців парієтальної клітини, де він інгібує фермент Н+К+-АТФазу кислотної помпи та інгібує як базальну, так і стимульовану секрецію кислоти.

Вплив на секрецію шлункової кислоти

Через 5 днів перорального застосування езомепразолу по 20 мг та 40 мг у пацієнтів з гастроезофагеальними симптомами. рефлюксної хвороби (ГЕРХ) рівень внутрішньошлункового рН вище 4 протягом доби зберігався в середньому протягом 13 годин та 17 годин відповідно. Цей ефект однаковий незалежно від шляху введення езомепразолу – перорального чи внутрішньовенного.

За допомогою площі під кривою концентрація-час (AUC) як сурогатного параметра плазмової концентрації було продемонстровано зв'язок між пригніченням кислотної секреції та експозицією після перорального застосування езомепразолу.

Протягом доби при внутрішньовенному застосуванні інфузії 80 мг езомепразолу протягом 30 хвилин з подальшим проведенням тривалої внутрішньовенної інфузії у дозі 8 мг/год у здорових добровольців значення внутрішньошлункового. рН вище 4 і вище 6 зберігалися в середньому протягом 21 години та 11-13 годин відповідно.

Терапевтичні ефекти пригнічення секреції кислоти

Лікування рефлюкс-езофагіту езомепразол у дозі 40 мг був успішним приблизно у 78% пацієнтів через 4 тижні та у 93% пацієнтів через 8 тижнів перорального прийому.

У рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому клінічному дослідженні 764 пацієнти з ендоскопічно підтвердженою кровотечею пептичної виразки були рандомізовані в групу, що отримувала езомепразол натрію, розчин для інфузій (n = 375), або в групу 90. езомепразолу тривалістю 30 хвилин з подальшим застосуванням тривалої інфузії в дозі 8 мг/год або плацебо протягом 72 годин. Після початкового періоду тривалістю 72 години всі пацієнти отримували перорально препарат Пемозар по 40 мг протягом 27 днів для пригнічення кислотності. Частота виникнення повторної кровотечі в межах 3 діб становила 5,9% у групі, яка отримувала внутрішньовенно Пемозар порівняно з 10,3% у групі плацебо (р=0,0256). На 7-й та 30-й день після лікування частота виникнення повторної кровотечі в групі, що отримувала езомепразол натрію порівняно з групою, що отримувала плацебо, становила 7,2% проти 12,9% (р=0,0096) та 7,7 % проти 13,6% відповідно (р=0,0092).

Інші ефекти, пов'язані з пригніченням секреції кислоти

При лікуванні антисекреторними препаратами рівень гастрину в сироватці збільшується у відповідь на зниження секреції кислоти.

У деяких пацієнтів під час тривалого лікування пероральним езомепразолом спостерігалося збільшення кількості ентерохромафіноподібних клітин (EХЛ), яке, можливо, пов'язане з підвищеними сироватковими рівнями гастрину.

Є повідомлення про підвищену частоту виникнення кісток шлункових залоз при тривалому лікуванні пероральними антисекреторними препаратами. Ці зміни є фізіологічним наслідком певного пригнічення секреції кислоти. Вони доброякісні і, ймовірно, оборотні.

Зниження секреції шлункового соку внаслідок застосування будь-якого інгібітору протонної помпи збільшує у шлунку кількість бактерій, присутніх у гастроінтестинальному тракті в нормі. Лікування інгібіторами протонної помпи підвищує ризик гастроінтестинальної інфекції, спричиненої, наприклад, Salmonella або Campilobacter та, можливо, Clostridium difficile у госпітальних хворих.
Фармакокінетика.

Розподіл

Виражений обсяг розподілу при рівноважній концентрації у здорових добровольців становить близько 0,22 л/кг маси тіла. Езомепразол зв'язується з білками плазми на 97%.

Метаболізм та виведення

Езомепразол повністю метаболізується за участю системи цитохрому Р450 (CYP). Основна частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфного ізоферменту CYP 2 C 19, відповідального за утворення гідрокси- та дезметилметаболітів езомепразолу. Інша частина залежить від іншого специфічного ізоферменту, CYP 3 А 4, який відповідає за утворення езомепразолу сильфону – головного метаболіту у плазмі крові.

Нижченаведені параметри головним чином відображають фармакокінетику у осіб із функціональним ферментом CYP 2 C 19 (екстенсивних метаболізаторів).

Загальний кліренс у плазмі становить близько 17 л/год після прийому одноразової дози і приблизно 9 л/год після повторного прийому. Період напіввиведення з плазми становить приблизно 1,3 години після повторного прийому добової дози. Загальна експозиція (AU С) збільшується при повторному застосуванні езомепразолу. Це збільшення є дозозалежним та призводить до нелінійної залежності дози від AUC після повторного прийому. Ця залежність від часу та дози обумовлена зниженням метаболізму першого та системного кліренсу, що, ймовірно, спричинене пригніченням ферменту CYP 2 C 19 езомепразолом та/або його сульфоновим метаболітом.

Езомепразол повністю виводиться із плазми між прийомами дози та не має тенденції до кумуляції при застосуванні препарату один раз на добу.

Після повторного застосування внутрішньовенних ін'єкцій у дозі 40 мг середня пікова концентрація в плазмі становить приблизно 13,6 мкмоль/л. Середня пікова концентрація в плазмі після відповідних пероральних доз становить приблизно 4,6 мкмоль/л. Після введення порівняно з пероральним застосуванням може спостерігатися менше збільшення (приблизно на 30%) загальної експозиції.

Основні метаболіти езомепразолу не впливають на шлункову секрецію кислоти. Близько 80% пероральної дози езомепразолу виводиться у вигляді метаболітів із сечею, а залишок – з фекаліями. Менше 1% незміненого препарату виявляється у сечі.

Особливі категорії пацієнтів

Приблизно 2,9±1,5% населення не вистачає функціонального ферменту CYP2C19 (їх називають слабкими метаболізаторами). За ідеєю, у цих осіб метаболізм езомепразолу головним чином здійснюється за допомогою CYP3A4. Після повторного перорального прийому 40 мг езомепразолу 1 раз на добу середня загальна експозиція була приблизно на 100% більша у слабких метаболізаторів, ніж у осіб з хорошим функціонуванням ферменту CYP2C19 (екстенсивних метаболізаторів). Середні пікові концентрації в плазмі збільшувалися приблизно на 60%. Подібна різниця спостерігалася при внутрішньовенному застосуванні езомепразолу. Ці результати не впливають на дозування езомепразолу.

Метаболізм езомепразолу не зазнає суттєвих змін у пацієнтів похилого віку (від 71 до 80 років).

Після одноразового перорального прийому 40 мг езомепразолу середня загальна експозиція приблизно на 30% більше у жінок, ніж у чоловіків. Жодної різниці, пов'язаної зі статтю, не спостерігалося при повторному прийомі препарату 1 раз на добу. Подібна гендерна різниця відзначалася при внутрішньовенному застосуванні езомепразолу. Ці результати не впливають на дозування езомепразолу.

Метаболізм езомепразолу у пацієнтів із слабкою або помірною дисфункцією печінки може бути порушений. Швидкість метаболізму знижується у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки, що призводить до збільшення загальної експозиції езомепразолу у 2 рази. Таким чином, пацієнтам з ГЕРХ та тяжкою печінковою недостатністю не слід перевищувати максимальну дозу 20 мг. Для пацієнтів з кровоточивими виразками та тяжкою печінковою недостатністю після початкової інфузії Езомепразол натрію в дозі 80 мг. Проведення тривалої внутрішньовенної інфузії у дозі 4 мг/год. протягом 71,5 год може бути достатнім.

Езомепразол або його основні метаболіти не мають тенденції до кумуляції при застосуванні препарату один раз на добу.

Дослідження за участю пацієнтів із зниженою нирковою функцією не проводились. Оскільки нирки відповідають за екскрецію метаболітів езомепразолу, але не за вихід вихідної сполуки, малоймовірно, щоб метаболізм езомепразолу змінювався у пацієнтів з порушенням функції нирок.

Клінічні властивості

Показання

Дорослі

Антисекреторна терапія у випадках, коли неможливо застосовувати пероральний шлях введення, наприклад:

• гастроезофагеальна рефлюксна хвороба у пацієнтів з езофагітом та/або тяжкими симптомами рефлюксу;
• лікування виразок шлунка, пов'язаних із терапією нестероїдними протизапальними засобами (НПЗЗ);
• попередження виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, пов'язаних з терапією НПЗЗ, у пацієнтів, які входять до групи ризику.

Короткострокова підтримка гемостазу та профілактика повторної кровотечі у пацієнтів після ендоскопічного лікування гострої кровотечі виразки шлунка або дванадцятипалої кишки.

Діти та підлітки віком від 1 до 18 років

Антисекреторна терапія у випадках, коли неможливо застосовувати пероральний шлях введення, наприклад: гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) у пацієнтів з ерозивним рефлюксним езофагітом та/або тяжкими симптомами рефлюксу.

Протипоказання Пемозару

Підвищена чутливість до езомепразолу або інших компонентів препарату, до заміщених бензімідазолів. Езомепразол натрію, як і інші інгібітори протонного насоса, не слід застосовувати разом з атазанавіром, нелфінавіром.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та іншими видами взаємодій.

Дослідження взаємодії з іншими лікарськими засобами проводились лише за участю дорослих пацієнтів.

Вплив езомепразолу на фармакокінетику інших лікарських засобів.
Лікарські засоби, абсорбція яких залежить від рН.

Знижена кислотність шлункового соку при лікуванні езомепразолом може збільшити або зменшити абсорбцію лікарських засобів, якщо на їх абсорбцію впливає кислотність шлунка.

Як і у випадку з іншими препаратами, що зменшують внутрішньошлункову кислотність, абсорбція таких препаратів, як кетоконазол, ітраконазол, а також ерлотиніб може зменшуватися, тоді як всмоктування таких препаратів, як дигоксин, може підвищуватися під час лікування езомепразолом і ацетилсаліцією.

Одночасне застосування омепразолу (20 мг на добу) та дигоксину у здорових добровольців підвищувало біодоступність дигоксину на 10% (у двох із десяти осіб – на 30%).

Як і при застосуванні інших інгібіторів протонної помпи або антацидів, під час лікування езомепразол може знизитися абсорбція кетоконазолу або ітраконазолу.

Одночасне застосування омепразолу (40 мг 1 раз на добу) з атазанавіром 300 мг/ритонавіром 100 мг у здорових добровольців призводило до істотного зниження експозиції атазанавіру (приблизно 75% зниження AUC, Cmax, Cm і n). Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало вплив омепразолу на експозицію атазанавіру.

Інгібітори протонної помпи (ІПП), включаючи езомепразол, не призначають одночасно з атазанавіром та нелфінавіром.

Метаболізовані ліки CYP 2С19

Езомепразол пригнічує CYP 2С19 – основний метаболізуючий фермент. езомепразол. Таким чином, при одночасному застосуванні езомепразолу з ліками, що метаболізуються ферментом CYP 2С19, такими як діазепам, циталопрам, іміпрамін, кломіпрамін, фенітоїн тощо, концентрації цих лікарських засобів у плазмі можуть зрости, тому потрібне зниження їх дози. Одночасне пероральне застосування 30 мг езомепразолу призводило до зниження кліренсу CYP 2С19 субстрату діазепаму на 45%. Одночасне застосування 40 мг езомепразолу та фенітоїну призводило до підвищення рівнів фенітоїну в плазмі крові на 13% у хворих на епілепсію. Рекомендується контролювати концентрації фенітоїну в плазмі крові на початку та при відміні лікування езомепразолом. Омепразол (40 мг 1 раз на добу) підвищував Cmax та AUCτ вориконазолу (субстрату CYP 2С19) на 15% та 41% відповідно.

Омепразол, які є езомепразолом, діє як інгібітор CYP 2 C 19. Застосування омепразолу в дозі 40 мг здоровими добровольцями при дослідженні призводило до збільшення C max і площі під кривою залежності концентрації від часу (AUC) для цилостазолу на 18 і 26 % відповідно і для одного з його активних метаболітів на 29 та 69% відповідно.

У клінічному дослідженні супутнє застосування 40 мг езомепразолу пацієнтам, які приймали варфарин, показало, що час коагуляції залишався у допустимих межах. Однак у постмаркетинговому досвіді перорального застосування езомепразолу кілька поодиноких випадків клінічно значущого підвищення міжнародного нормалізованого відношення (МНО) при одночасному застосуванні езомепразолу та варфарину. Рекомендується проводити моніторинг МНО на початку та після закінчення одночасного лікування езомепразолом і варфарином або іншими похідними кумарину.

У здорових добровольців одночасне пероральне застосування 40 мг езомепразолу та цизаприду призводило до збільшення AUC на 32% та збільшення напіввиведення на 31%, але суттєвого збільшення пікових рівнів цизаприду у плазмі крові не спостерігалось. При застосуванні лише цизаприду спостерігалося незначне подовження інтервалу QTc, яке не збільшувалося далі при призначенні цизаприду у комбінації з езомепразолом.

При одночасному застосуванні езомепразолу повідомлялося про підвищення рівня такролімусу у сироватці крові.

Повідомлялося про підвищення рівня метотрексату у крові у деяких пацієнтів при одночасному прийомі з інгібіторами протонної помпи. Якщо необхідно вводити метотрексат у високих дозах, слід розглянути питання про тимчасове скасування езомепразолу.

Зазначалося, що омепразол взаємодіє з деякими антиретровірусними засобами. Клінічна значимість та механізм такої взаємодії не завжди відомі. Підвищення шлункового рН протягом періоду застосування омепразолу може змінювати всмоктування антиретровірусних препаратів. Інші механізми взаємодії, можливо, пов'язані із ферментом CYP 2C19. При застосуванні деяких антиретровірусних засобів, таких як атазанавір та нелфінавір, відзначали знижені рівні останніх у сироватці крові при одночасному застосуванні з омепразолом. Тому супутнє застосування омепразолу та таких препаратів, як атазанавір та нелфінавір, не рекомендується. Повідомлялося про підвищення рівнів у сироватці інших антиретровірусних засобів, таких як саквінавір. Існують також інші антиретровірусні препарати, рівні яких у сироватці залишалися незмінними при одночасному застосуванні з омепразолом. Через подібні фармакодинамічні ефекти та фармакокінетичні властивості омепразолу та езомепразолу одночасне застосування езомепразолу та антиретровірусних препаратів, таких як атазанавір та нелфінавір, не рекомендується.

Езомепразол не продемонстрував клінічно суттєвого впливу на фармакокінетику амоксициліну та хінідину.

Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику езомепразолу
Езомепразол метаболізується ферментами CYP 2 C 19 і CYP 3 A 4. Супутнє пероральне застосування езомепразолу та інгібітору CYP 3 A 4 кларитроміцину (500 мг 2 рази на добу). Одночасне застосування езомепразолу та комбінованого інгібітору CYP2C19 та CYP3A4 може призвести до підвищення більш ніж удвічі експозиції езомепразолу. Інгібітор CYP 2 C 19 та CYP 3 A 4 – вориконазол – підвищував AUCτ езомепразолу на 280%. У таких випадках не завжди потрібне коригування дози езомепразолу. Однак слід розглянути необхідність коригування дози для пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю та у випадках, коли потрібне тривале лікування.

Результати, отримані в ході досліджень за участю пацієнтів дитячого віку, показують, що дози езомепразолу 0,5 мг/кг та 1 мг/кг у немовлят віком <1 місяця та 1-11 місяців відповідно знижують середній відсоток часу з внутрішньостравохідним рН < 4 .

Профіль безпеки застосування препарату виявився подібним до того, що спостерігався у дорослих.

Дослідження за участю здорових добровольців продемонстрували наявність фармакокінетичної/фармакодинамічної взаємодії між клопідогрелем (навантажувальна доза – 300 мг/добова підтримуюча доза – 75 мг) та езомепразолом (40 мг на добу перорально), що призводило до зменшення експозиції та зменшення максимального ) агрегації тромбоцитів у середньому на 14%.

Однак залишається незрозумілим клінічне значення цієї взаємодії. Виходячи з результатів одного проспективного рандомізованого (але незавершеного) дослідження (за участю понад 3760 осіб; порівнювалося лікування плацебо та омепразолом 20 мг пацієнтів, які лікувалися клопідогрелем та ацетилсаліциловою кислотою) та нерандомізованих post-hoc аналізів даних великих проспект пацієнтів), відсутні свідчення про підвищення ризику патологічних серцево-судинних подій на тлі одночасного застосування клопідогрелю та ІПП, у тому числі езомепразолу.

Ряд обсерваційних досліджень продемонстрували суперечливі результати щодо того, чи підвищується ризик серцево-судинних тромбоемболічних явищ, якщо пацієнт отримує клопідогрель разом з ІПП.

У ході дослідження за участю здорових добровольців, у якому вивчали застосування клопідогрелу разом із комбінацією 20 мг езомепразолу та 81 мг ацетилсаліцилової кислоти порівняно з клопідогрелем у монорежимі, відзначали зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелю майже на 4.

Однак максимальна інгібуюча активність (АТФ-індукована) щодо агрегації тромбоцитів у цих осіб була однаковою в групах, де приймали клопідогрель окремо та клопідогрель +комбінація (езомепразол+ацетилсаліцилова кислота), що, напевно, пояснюється одночасним введенням.

Препарати, що індукують CYP2C19, CYP3A4 або обидва ферменти (такі як рифампіцин або трава звіробою), можуть призводити до зниження рівнів езомепразолу в сироватці шляхом прискорення його метаболізму.

Особливості застосування препарату

За наявності будь-якого тривожного симптому (наприклад, суттєва втрата маси тіла, періодична нудота, дисфагія, гематемезис або молота) та у випадках, коли виразка шлунка підозрюється або присутня, необхідно виключити злоякісність, оскільки застосування езомепразолу натрію може послаблювати симптоми діагнозу.

У здорових добровольців відзначалася фармакокінетична/армакодинамічна взаємодія між клопідогрелем (навантажувальна доза – 300 мг/добова підтримуюча доза – 75 мг) та езомепразолом (40 мг/добу перорально), що призводило до зменшення експозиції активного метаболіту0 інгібіруючої тромбоцитів у середньому на 14%. Отже, застосування окремо езомепразолу та клопідогрелю слід уникати.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Існують обмежені дані щодо застосування езомепразолу під час вагітності. Дослідження на тваринах не вказують на прямий чи непрямий шкідливий вплив езомепразолу на розвиток ембріона/плода. Дослідження на тваринах із застосуванням рацемічної суміші не вказують на прямий чи непрямий шкідливий вплив на вагітність, пологи чи постнатальний розвиток.

При призначенні езомепразолу вагітним жінкам слід бути обережними.

Невідомо, чи виділяється езомепразол у грудне молоко жінок. Дослідження за участю жінок, які годують грудьми, не проводилися. Тому препарат не слід застосовувати під час годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом чи іншими механізмами.

Малоймовірно, щоб езомепразол натрію впливав на здатність керувати автомобілем та працювати з іншими механізмами. При лікуванні препаратом можуть бути побічні реакції з боку нервової системи або органів зору.

Спосіб застосування та дози Пемозар

Дорослі

Антисекреторна терапія, якщо неможливо використати пероральний шлях введення.

Пацієнтам, які не можуть застосовувати перорально, призначають парентеральне введення езомепразолу у дозі 20-40 мг 1 раз на добу. Пацієнтам з рефлюкс-езофагітом слід призначати дозу 40 мг 1 раз на добу. Пацієнтам з ГЕРХ, які отримують симптоматичне лікування, слід призначати дозу 20 мг 1 раз на добу.

Для лікування виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, пов'язаних з терапією НПЗЗ, звичайна доза становить 20 мг 1 раз на добу. Для профілактики виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, пов'язаних з терапією НПЗЗ, пацієнтам, які входять до групи ризику, слід призначати дозу 20 мг 1 раз на добу.

Зазвичай курс внутрішньовенного лікування є короткочасним. Слід переводити пацієнта на пероральне лікування якнайшвидше.

Підтримка гемостазу та попередження повторної кровотечі виразок шлунка та дванадцятипалої кишки.

Після ендоскопічного лікування гострої кровотечі виразки шлунка або дванадцятипалої кишки слід застосовувати дозу 80 мг, яку вводять як інфузію протягом 30 хвилин, після чого застосовують тривалу внутрішньовенну інфузію в дозі 8 мг/год протягом 3 днів (72 години).

Після парентеральної терапії слід застосувати терапію, спрямовану на пригнічення секреції кислоти, що проводиться за допомогою езомепразолу натрію, таблеток по 40 мг 1 раз на добу протягом 4 тижнів.

Спосіб застосування

Ін'єкції

Езомепразол у дозі 20 та 40 мг вводиться у формі внутрішньовенної ін'єкції протягом 3 хвилин. Розчин для ін'єкції готують, додаючи 5 мл 0,9% розчину натрію хлориду у флакон з езомепразолом . Для введення дози 20 мг використовується половина розчину. Невикористані залишки розчину слід знищити.

Інфузії

Езомепразол у дозі 20 та 40 мг вводять у формі внутрішньовенної інфузії протягом 10-30 хвилин. Розчин для інфузії готують шляхом розчинення 1 флакона із 40 мг езомепразолу у 100 мл 0,9 % натрію хлориду для внутрішньовенного застосування. Для введення дози 20 мг використовують половину розчину.
Невикористані залишки розчину слід знищити.

Приготовлений розчин для інфузій має бути прозорим, безбарвним або жовтуватим.

Інфузія 80 мг

Приготовлений розчин слід вводити тривалу інфузію протягом 30 хвилин.

Розчин для інфузії готують шляхом розчинення вмісту двох флаконів з 40 мг езомепразолу в обсязі до 100 мл 0,9% натрію хлориду для внутрішньовенного застосування.

Доза 8 мг/год

Приготовлений розчин слід вводити як тривалу внутрішньовенну інфузію протягом 71,5 години (розраховано на швидкість інфузії 8 мг/год).

Ниркова недостатність

Пацієнтам із нирковою недостатністю корекції дози не потрібно.
Через обмежений досвід застосування пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю таких пацієнтів слід лікувати з обережністю.

Печінкова недостатність

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба: пацієнтам з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості корекції дози не потрібно. Для лікування пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю не слід перевищувати максимальну добову дозу езомепразолу 20 мг.
виразки, що кровоточать: пацієнтам з печінковою недостатністю легкого і помірного ступеня тяжкості коригування дози не потрібно. Для лікування пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю після початкового введення дози 80 мг езомепразолу протягом 30 хвилин для проведення тривалої внутрішньовенної інфузії протягом 71,5 години може бути достатньо дози 4 мг/год.

Пацієнти похилого віку

Пацієнтам похилого віку коригування дози не потрібне.

Діти 1-18 років

Антисекреторна терапія, якщо неможливо використати пероральний шлях введення.

Пацієнтам, які не можуть застосовувати пероральний препарат, може бути призначене парентеральне введення препарату 1 раз на добу як частину курсу лікування ГЕРХ (дозування препарату див. у таблиці нижче).

Зазвичай курс внутрішньовенного лікування має бути короткочасним, і пацієнта слід перевести на пероральне лікування якнайшвидше.

Рекомендовані дози езомепразолу для введення препарату.

Вікова група	Лікування ерозивного рефлюксного езофагіту	Симптоматичне лікування ГЕРХ
1-11 років	Маса тіла < 20 кг: 10 мг 1 раз на добу Маса тіла ≥ 20 кг: 10 мг або 20 мг 1 раз на добу	10 мг 1 раз на добу
12-18 років	40 мг 1 раз на добу	20 мг 1 раз на добу

Спосіб застосування

Ін'єкція

Доза 40 мг

5 мл відновленого розчину (8 мг/мл) слід ввести у вигляді внутрішньовенної ін'єкції протягом не менше 3 хвилин.

Доза 20 мг

2,5 мл або половину відновленого розчину (8 мг/мл) слід ввести у вигляді внутрішньовенної ін'єкції протягом не менше 3 хвилин. Залишки розчину слід знищити.

Доза 10 мг

1,25 мл відновленого розчину (8 мг/мл) слід ввести у вигляді внутрішньовенної ін'єкції протягом не менше 3 хвилин. Залишки розчину слід знищити.

Інфузія

Доза 40 мг

Відновлений розчин необхідно ввести у вигляді внутрішньовенної інфузії протягом 10-30 хвилин.

Доза 20 мг

Половину відновленого розчину необхідно ввести у вигляді внутрішньовенної інфузії протягом 10-30 хвилин. Залишки розчину слід знищити.

Доза 10 мг

Чверть відновленого розчину слід запровадити у вигляді внутрішньовенної інфузії протягом періоду від 10 до 30 хвилин. Будь-які невикористані залишки розчину слід знищити.

Передозування

Дані про передозування обмежені та пов'язані з навмисним передозуванням. При пероральному прийомі езомепразолу у дозі 280 мг спостерігалися симптоми шлунково-кишкових розладів та слабкість. Одноразове застосування езомепразолу в дозі 80 мг перорально та внутрішньовенне застосування дози 308 мг езомепразолу протягом 24 годин симптомів не викликало.

Специфічний антидот невідомий. Езомепразол значною мірою зв'язується з протеїнами плазми і тому швидко не діалізується. Як і в будь-якому випадку передозування, лікування має бути симптоматичним із застосуванням загальних підтримуючих заходів.

Побічні реакції Пемозару

Під час клінічних досліджень та після впровадження езомепразолу у широку медичну практику повідомлялося про наведені побічні ефекти.

• З боку системи крові: лейкопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, панцитопенія.
• З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, такі як лихоманка, ангіоневротичний набряк та анафілактична реакція/шок.
• Метаболічні порушення: периферичні набряки, гіпонатріємія, гіпомагніємія; тяжка гіпомагніємія може призвести до гіпокальціємії.
• З боку психіки: безсоння, збудження, депресія, сплутаність свідомості, агресивність, галюцинації.
• З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, парестезія, сонливість, порушення смаку.
• З боку органів зору: нечіткість зору.
• З боку органів слуху: вестибулярне запаморочення.
• З боку дихальної системи: бронхоспазм.
• З боку травного тракту: біль у животі, запори, діарея, здуття живота, нудота, блювання, сухість у роті, стоматит, кандидоз травного тракту, мікроскопічний коліт.
• З боку гепатобіліарної системи: підвищення рівнів печінкових ферментів, гепатит із жовтяницею або без неї, печінкова недостатність, енцефалопатія у пацієнтів із захворюваннями печінки.
• З боку шкіри: реакції в місці введення*, дерматит, свербіж, висипання, кропив'янка, алопеція, фоточутливість, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.
• З боку кістково-м'язової системи: артралгія, міалгія, м'язова слабкість.
• З боку сечовидільної системи: інтерстиціальний нефрит
• З боку репродуктивної системи: гінекомастія.

Загальні порушення: слабкість, посилення потовиділення.

* Реакції у місці введення переважно спостерігалися у дослідженні із застосуванням високих доз протягом 3 днів (72 години). У доклінічному дослідженні препарату езомепразол для внутрішньовенного застосування не спостерігалося подразнення судин, проте була помічена незначна реакція запалення тканини в ділянці підшкірної (околовенозної) ін'єкції. Результати доклінічного дослідження вказували на те, що клінічний прояв подразнення тканин пов'язаний із концентрацією.

Повідомлялося про поодинокі випадки незворотного порушення зору у критично хворих пацієнтів, які отримували внутрішньовенні ін'єкції омепразолу (рацемату), особливо у високих дозах, проте причинний зв'язок не встановлено.

Діти

Для оцінки фармакокінетики доз езомепразолу, що повторюються, при внутрішньовенному застосуванні препарату один раз на добу протягом 4 днів у пацієнтів віком від 0 до 18 років було проведено рандомізоване відкрите багатонаціональне дослідження. Загалом 57 пацієнтів (8 дітей віком 1-5 років) були включені до досліджень для оцінки безпеки застосування препарату. Результати безпеки застосування препарату відповідають відомому профілю безпеки езомепразолу.

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 25 ° С в оригінальній упаковці.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 1 флаконі з порошком у картонній упаковці.

Категорія відпуску з аптеки

За рецептом.