Медикаментозне лікування заїкання: основні види препаратів та особливості їх застосування
Заїкання — це порушення мовлення, яке проявляється повторенням звуків, складів або цілих слів, а також паузами або зупинками під час розмови. Найчастіше воно виникає у ранньому віці, проте може зберігатися й надалі. За різними даними, заїкання зустрічається приблизно у 1% дорослого населення та у 4–5% дітей. Такий стан може суттєво впливати на якість життя, викликати емоційний дискомфорт і труднощі в спілкуванні. Хоча основою лікування залишаються логопедичні заняття та психотерапія, у деяких випадках лікар може призначати додаткові ліки від заїкання для зменшення тривожності та напруження.
Огляд захворювання
Виділяють невротичну та неврозоподібну форми заїкання. Перша спричинена психоемоційними травмами чи стресом, а друга — пов’язана зі спадковістю, ускладненнями під час вагітності чи пологів. За проявами заїкання може бути:
-
тонічним — розтягування голосних звуків або занадто довгі паузи в словах;
-
клонічним — багаторазове повторення одного і того ж складу, звуку чи слова;
-
змішаним — поєднання проявів попередніх видів.
Окрім труднощів з мовленням, спостерігатися можуть інші симптоми патології, а саме спазми губ чи язика, напружене дихання, вторинні прояви — нервові тики, посмикування, підвищена тривожність, порушення сну та навіть агресивність.
Найчастіше заїкання виникає у дітей у віці 2–5 років, рідше зберігається в дорослих. До факторів, що сприяють розвитку заїкання, належать генетична схильність, родові травми, інфекції нервової системи, психологічні потрясіння, затримка чи, навпаки, дуже ранній розвиток мовлення. У деяких випадках спостерігається «хибне заїкання», коли дитина наслідує мовну манеру дорослих.
Діагностика проводиться логопедом і неврологом. Іноді для виключення неврологічних патологій необхідні додаткові дослідження — електроенцефалографія, КТ, МРТ і рентгенографічне дослідження черепа.
Лікування заїкання
Медикаментозне лікування застосовується переважно у випадках, коли заїкання має неврологічну чи психоемоційну природу. Основні групи препаратів:
-
Нейрометаболічні та ноотропні засоби (Ноофен, Кваттрекс, Нообут). Вони покращують передачу нервових імпульсів, знижують надмірну збудливість і стабілізують роботу головного мозку.
-
Транквілізатори. Призначаються у мінімальних дозах. Для зменшення тривожності та спазмів мовного апарату ефективними будуть Фенибут і Біфрен.
-
Антипсихотики (Галоперидол деканоат). Призначаються рідко, лише у тяжких випадках, коли є виражені поведінкові чи невротичні порушення.
-
Вітамінно-мінеральні комплекси та загальнозміцнювальні засоби. Підтримують нервову систему та підвищують стійкість до стресів.
Медикаментозна терапія допомагає зменшити патологічну активність нервових центрів, що викликають судоми мовного апарату, нормалізувати роботу мозку та полегшити мовлення.
Основна терапія завжди поєднується із заняттями у логопеда, психолога та нейрореабілітаційними програмами.
Поради щодо застосування
Перед початком прийому будь-яких ліків проти заїкання обов’язково потрібна консультація лікаря. Самолікування може не лише не допомогти, а й погіршити стан. Медикаменти слід приймати суворо за призначенням спеціаліста, лише у встановленій дозі та протягом конкретно визначеного часу. Збільшення чи скорочення курсу без узгодження з лікарем знижує ефективність і підвищує ризик побічних реакцій. Деякі препарати можуть викликати сонливість, зниження концентрації уваги чи розлади травлення.
Кращі результати лікування досягаються при поєднанні медикаментозної терапії з іншими методами. Дітям корисні заняття, що розвивають почуття ритму та мовне дихання: спів, танці та аеробіка. Допомагає і лікувальний масаж, який впливає на м’язи мовного апарату та знижує нервову напругу. Додатково застосовують дихальні вправи, розтяжку та рухові тренування, що формують правильне діафрагмальне дихання і поступово нормалізують мовлення.
Протипоказання та застереження
Більшість ліків проти заїкання не призначають при алергії на компоненти, тяжких ураженнях печінки чи нирок, виражених психічних розладах. Транквілізатори та ноотропи протипоказані дітям без призначення та контролю лікаря.
При лікуванні слід врахувати можливу взаємодію одних препаратів з іншими. Нейрометаболічні ліки, седативні та транквілізатори можуть посилювати дію снодійних, алкоголю та деяких протисудомних засобів. Перед початком курсу важливо повідомити лікаря про всі ліки чи добавки, які ви приймаєте.
Висновок
Щоб лікування заїкання було ефективним, важливо правильно вибрати ліки, а також застосовувати немедикаментозні методи. Тільки після комплексної діагностики лікар зможе скласти індивідуальний план терапії. Для профілактики заїкання слід направити свої дії на зниження стресових факторів, формування спокійного мовного середовища та своєчасну підтримку логопеда чи психолога.
FAQ
1. Які найкращі ліки від заїкання?
Єдиного «найкращого» препарату не існує. Ліки підбираються індивідуально лікарем залежно від причини та особливостей заїкання.
2. Чи можна купити ліки від заїкання без рецепта?
Більшість ефективних засобів відпускаються за рецептом. Самолікування може бути небезпечним.
3. Як швидко діють ліки від заїкання?
Перші результати зазвичай помітні через кілька тижнів, але стійкий ефект формується лише при комплексному лікуванні.
4. Які побічні ефекти можуть виникнути?
Можливі сонливість, зниження концентрації, зміни настрою чи роботи травної системи. Все залежить від ліків, що приймаються, індивідуальних особливостей організму.
5. Чи можна приймати ліки від заїкання разом з іншими препаратами?
Так, але лише під контролем лікаря, оскільки можливі небажані взаємодії.
Список використаної літератури
-
Державний реєстр лікарських засобів України.
-
Компендіум 2024 — довідник лікарських препаратів.
-
Наказ МОЗ України «Про затвердження протоколів провізора (фармацевта)».
-
Клінічна фармакологія: підручник / За ред. О.Я. Бабака, О.М. Біловола, І.С. Чекмана. — К.: Медицина, 2010.