Кораксан 7,5 мг таблетки №56

КОД: 153528
  1. Наявність товару в аптеках
    Наявність товару в аптеці

    Кораксан 7,5 мг таблетки №56

    273,93 грн.

    Доступность: Есть в наличии

    Увага! Ціни актуальні тільки при замовленні, бронюванні на сайті!
  2. Нам довіряють
    • Більше ніж 15 000 ліків і товарів для здоров'я
    • 100% товарів сертифіковані
    • Термінова доставка по Україні за 24 години
    • Працюємо без вихідних
    Доставка
    • Доставка Кур'єром
    • Самовивіз
    • Доставка Новою поштой
    При сумі замовлення від 100грн. доставка здійснюється безплатно
    Міста безплатной доставки
    • Київ
    • Одеса
    • Харків
    • Дніпро
    • Львів
    • Івано-Франківськ
    • Вінниця
    • Запоріжжя
    • Кременчук
    • Кривий Ріг
    • Тернопіль
    Оплата
    Готівкою, Visa, MasterCard, Maestro


  • add.ua-Servier (Франция)-Кораксан 7,5 мг таблетки №56-01
273,93 грн.

Наявність: Є в наявності

Кількість
Замовити в один клік
  • Головний медикамент: Кораксан
  • Виробник: Servier (Франция)
  • Форма товару: Таблетки
  • Реєстраційне посвідчення: UA/3905/01/02
Інструкція

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу


КОРАКСАН® 5 мг (CORAXAN® 5 mg)

КОРАКСАН® 7 5 мг (CORAXAN® 7.5 mg)


Склад:

діюча речовина: ivabradine;

1 таблетка містить 5 мг івабрадину що відповідає 5 39 мг івабрадину гідрохлориду або 7 5 мг івабрадину що відповідає 8 085 мг івабрадину гідрохлориду;

допомiжнi речовини: лактози моногідрат магнію стеарат крохмаль кукурудзяний мальтодекстрин кремнію діоксид колоїдний безводний;

плівкова оболонка: гліцерин гіпромелоза заліза оксид жовтий (E 172) заліза оксид червоний (E 172) макрогол 6000 магнію стеарат титану діоксид (Е 171).


Лікарська форма. Таблетки вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

Кораксан® 5 мг: таблетка довгастої форми вкрита плівковою оболонкою оранжево-рожевого кольору з насічками на обох краях і тисненням «5» з одного боку та «» - з іншого.

Кораксан® 7 5 мг: таблетка трикутної форми вкрита плівковою оболонкою оранжево-рожевого кольору з тисненням «7.5» з одного боку та «» − з іншого.


Фармакотерапевтична група. Кардіологічні засоби. Інші кардіологічні засоби.
Код ATX С01Е B17.


Фармакологiчнi властивості.

Фармакодинаміка.

Механізм дії.

Івабрадин – це речовина яка виключно знижує частоту серцевих скорочень (ЧСС) діючи на водія ритму серця шляхом селективного та специфічного інгібування Іf-потоку що контролює спонтанну діастолічну деполяризацію на рівні синусового вузла регулюючи ЧСС. Івабрадин діє виключно на синусовий вузол та не впливає на внутрішньопередсердну атріовентрикулярну і внутрішньошлуночкову провідність скоротність міокарда й реполяризацію шлуночків.

Івабрадин також може взаємодіяти з Іh-потоком сітківки ока які схожі за структурою з Іf-потоком синусового вузла серця. Це лежить в основі розвитку тимчасового порушення світлосприйняття внаслідок зменшення реакції сітківки на яскраві світлові стимули. При появі тригерних обставин (раптова зміна освітлення) часткове інгібування івабрадином Іh-потоку може призвести до несподіваного виникнення у пацієнтів зорових феноменів. Зорові феномени (фосфени) описують як тимчасове підвищення яскравості на обмеженій ділянці поля зору (див. розділ «Побічні реакції»).


Фармакодинамічні ефекти.

Основною фармакодинамічною властивістю івабрадину є вибіркове дозозалежне зниження ЧСС. Аналіз зменшення ЧСС при застосуванні івабрадину в дозах < 20 мг двічі на добу показав тенденцію до виникнення ефекту плато що знижує ризик виникнення тяжкої брадикардії < 40 уд./хв. (див. розділ «Побічні реакції»).

При використанні у рекомендованих терапевтичних дозах (5-7 5 мг двічі на добу) ЧСС знижується приблизно на 10 уд./хв. у стані спокою та при навантаженні. Це зменшує роботу серця та споживання кисню міокардом. Івабрадин не впливає на внутрішньосерцеву провідність скоротність міокарда (негативний інотропний ефект відсутній) та реполяризацію шлуночків:

·                у клінічних електрофізіологічних дослідженнях івабрадин не впливав на атріовентрикулярну або інтравентрикулярну провідність або на коригований інтервал QT;

·                у пацієнтів з дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду лівого шлуночка [ФВЛШ] становить 30-45 %) івабрадин не виявляв будь-якого негативного впливу на показники ФВЛШ.

Клінічна ефективність та безпека.

Антиангінальну та антиішемічну ефективність івабрадину було доведено у ході п’яти подвійних сліпих рандомізованих досліджень (три порівняно з плацебо та по одному з атенололом та амлодипіном). У цих дослідженнях брали участь 4111 пацієнтів з хронічною стабільною стенокардією 2617 з яких приймали івабрадин.

Івабрадин у дозі 5 мг двічі на добу довів свою ефективність за показниками тестів з фізичним навантаженням впродовж 3-4 тижнів лікування. Додаткові переваги збільшення дози івабрадину до 7 5 мг двічі на добу були доведені у ході контрольованого порівняльного дослідження з атенололом: тривалість тесту з фізичним навантаженням у міждозовий період збільшилася на 1 хвилину після місяця лікування івабрадином у дозі 5 мг двічі на добу; через три місяці після підвищення дози до 7 5 мг двічі на добу спостерігалося подальше збільшення тривалості навантаження ще майже на 25 с. У ході цього дослідження антиангінальні та антиішемічні властивості івабрадину були підтверджені у пацієнтів віком ≥ 65 років. Ефективність івабрадину в дозах 5 та 7 5 мг двічі на добу була сталою у всіх дослідженнях за показниками тестів з фізичним навантаженням (загальна тривалість навантаження час до виникнення лімітуючої стенокардії час до розвитку нападу стенокардії час до розвитку депресії сегмента ST на 1 мм) та супроводжувалася зменшенням кількості нападів стенокардії приблизно на 70 %. Режим дозування івабрадину двічі на добу забезпечував стабільну ефективну дію протягом 24 годин.

У ході рандомізованого плацебо-контрольованого дослідження за участю 889 пацієнтів івабрадин що призначався додатково до атенололу в дозі 50 мг на добу показав додаткову ефективність усіх показників тестів з фізичним навантаженням у міждозовий період (через 12 годин після прийому).

Дослідження з вивчення ефективності продемонстрували що ефективність івабрадину повністю зберігається впродовж 3-4 місяців лікування. Під час цих досліджень не спостерігалося випадків фармакологічної толерантності (втрати ефективності) або ефекту «відміни» після раптового припинення лікування. Антиангінальна та антиішемічна ефективність івабрадину були пов’язані з дозозалежним зменшенням ЧСС і достовірним зниженням подвійного добутку (ПД) що відображає потребу міокарда у кисні у спокої та під час фізичного навантаження (ПД = ЧСС х систолічний артеріальний тиск [САТ]). Вплив івабрадину на артеріальний тиск (АТ) та резистентність периферичних судин був мінімальним та не мав клінічного значення.

Дослідження тривалістю 1 рік за участю 713 пацієнтів підтвердило стійкий ефект івабрадину щодо зниження ЧСС та продемонструвало відсутність впливу івабрадину на метаболізм глюкози та ліпідів.

У хворих на цукровий діабет (n = 457) було підтверджено антиішемічну та антиангінальну ефективність і безпеку застосування івабрадину.

У широкомасштабному дослідженні BEAUTIFUL з вивчення захворюваності та смертності за участю 10 917 осіб з ішемічною хворобою серця й дисфункцією лівого шлуночка (ФВЛШ < 40 %) івабрадин призначався на тлі оптимальної базисної терапії (86 9 % пацієнтів отримували β-блокатори). Основним критерієм ефективності (первинна комбінована кінцева точка) була загальна кількість випадків кардіоваскулярної смерті госпіталізацій внаслідок інфаркту міокарда (ІМ) а також з приводу виникнення або погіршення серцевої недостатності (СН). Дослідження показало відсутність достовірної різниці у зниженні первинної комбінованої кінцевої точки між групами івабрадину або плацебо як у загальній популяції (відносний ризик [ВР] 1 00; p = 0 94) так і при аналізі даних підгрупи пацієнтів із ЧСС ≥ 70 уд./хв. (ВР 0 91; p = 0 17). Проте у групі хворих із ЧСС ≥ 70 уд./хв. які приймали івабрадин частота госпіталізацій у зв’язку з летальним та нелетальним ІМ зменшилася на 36 % (p = 0 001) а реваскуляризації коронарних судин – на 30 % (p = 0 016).

Субаналіз даних у підгрупі пацієнтів із симптомною стенокардією (n = 1507) показав що первинна кінцева точка знизилася на 24 % у групі івабрадину (p = 0 05). Ця перевага була зумовлена в основному значним зменшенням частоти госпіталізацій внаслідок ІМ (42 %; p = 0 021). Зниження частоти госпіталізацій у зв’язку з летальним та нелетальним ІМ було ще суттєвішим (73 %; p = 0 002) у групі пацієнтів з лімітуючою стенокардією та ЧСС ≥ 70 уд./хв.

У широкомасштабному дослідженні SIGNIFY з вивчення захворюваності та смертності за участю 19 102 пацієнтів з ішемічною хворобою серця без клінічних ознак серцевої недостатності (ФВЛШ > 40 %) івабрадин призначався на тлі оптимальної базисної терапії. В цьому дослідженні застосовувалась терапевтична схема з вищим дозуванням ніж затверджене (початкова доза – 7 5 мг двічі на добу [5 мг двічі на добу для пацієнтів віком старше 75 років] та титрація дози до 10 мг двічі на добу). Основним критерієм ефективності була комбінована первинна кінцева точка яка складалась із загальної кількості випадків серцево-судинної смерті або нелетального інфаркту міокарда. Дослідження не виявило різниці у частоті виникнення комбінованої первинної кінцевої точки групи івабрадину порівняно з групою плацебо (ВР 1 08; р = 0 197). Брадикардія спостерігалась у 17 9 % пацієнтів групи івабрадину (2 1 % в групі плацебо). Під час дослідження 7 1 % пацієнтів отримували верапаміл дилтіазем або інгібітори CYP3A4 сильної дії.

Незначне статистично достовірне збільшення частоти виникнення комбінованої первинної кінцевої точки спостерігалось у попередньо визначеній підгрупі пацієнтів зі стенокардією ІІ класу або вище за класифікацією Канадського товариства серцево-судинних захворювань (CCS) (n = 12 049) (3 4 % випадків на рік проти 2 9 % ВР 1 18; р = 0 018); але в підгрупі загальної популяції пацієнтів зі стенокардією класу CCS ≥ І такого ефекту виявлено не було (n = 14 286) (ВР 1 11; р = 0 110).

Використання у дослідженні вищої за затверджену дози частково пояснює одержані результати.

SHIFT – багатоцентрове міжнародне рандомізоване подвійне сліпе плацебо-контрольоване дослідження з вивчення захворюваності та смертності яке включало 6505 дорослих пацієнтів з стабільною хронічною СН (ХСН) і дисфункцією лівого шлуночка (ФВЛШ ≤ 35 %). У дослідженні брали участь хворі на систолічну ХСН II-IV функціональних класів (за класифікацією хронічної серцевої недостатності Нью-Йоркської асоціації кардіологів [NYHA]) тривалістю ≥ 4 тижнів та ЧСС ≥ 70 уд./хв. у стані спокою.

Пацієнти отримували стандартну терапію включаючи застосування β-блокаторів (89 %) інгібіторів АПФ та/або антагоністів ангіотензину ІІ (91 %) діуретиків (83 %) і антагоністів альдостерону (60 %). У групі івабрадину 67 % пацієнтів отримували лікарський засіб у дозі 7 5 мг двічі на добу. Медіана спостереження - 22 9 місяця. Лікування івабрадином асоціювалося зі зниженням ЧСС у середньому на 15 уд./хв. порівняно з вихідним значенням 80 уд./хв. Різниця у ЧСС між групами івабрадину та плацебо становила 10 8 уд./хв. після 28 днів прийому 9 1 уд./хв. - 12 місяців та 8 3 уд./хв. - 24 місяців.

Це дослідження продемонструвало клінічно та статистично достовірне зниження частоти виникнення комбінованої первинної кінцевої точки (смерть від серцево-судинних подій та госпіталізація з приводу погіршення СН) на 18 % (ВР 0 82 95 % довірчий інтервал [ДІ] 0 75-0 90; p < 0 0001). Абсолютне зменшення ВР становило 4 2 %. Ефект від лікування івабрадином був очевидним вже у перші 3 місяці терапії. Результати комбінованої первинної кінцевої точки головним чином були обумовлені кінцевими точками СН госпіталізації з приводу погіршення СН (абсолютне зменшення ВР - 4 7 %) та смертей від СН (абсолютне зменшення ВР - 1 1 %).

Вплив терапії івабрадином на комбіновану первинну кінцеву точку ії компоненти та вторинні кінцеві точки


Івабрадин (N = 3241) n (%)

Плацебо (N = 3264)
n (%)

ВР

(95 % ДІ)


p-значення

Комбінована первинна кінцева точка

793 (24 47)

937 (28 71)

0 82 (0 75-0 90)

< 0 0001

Компоненти первинної кінцевої точки:

·      смерть внаслідок серцево-судинних подій;

·      госпіталізація з приводу погіршення СН



449 (13 85)


514 (15 86)



491 (15 04)


672 (20 59)



0 91 (0 80-1 03)


0 74 (0 66-0 83)



0 128


< 0 0001

Інші вторинні кінцеві точки:

·      смерть з будь-якої причини;

·      смерть викликана СН;

·      госпіталізації з будь-якої причини;

·      госпіталізації з приводу серцево-судинного захворювання


503 (15 52)


113 (3 49)

1231 (37 98)


977 (30 15)




552 (16 91)


151 (4 63)

1356 (41 54)


1122 (34 38)




0 90 (0 80-1 02)


0 74 (0 58-0 94)

0 89 (0 82-0 96)


0 85 (0 78-0 92)




0 092


0 014

0 003


0 0002




Зменшення частоти виникнення комбінованої первинної кінцевої точки спостерігалося незалежно від статі класу NYHA ішемічної або неішемічної етіології СН та наявності супутнього захворювання (цукрового діабету або артеріальної гіпертензії) в анамнезі пацієнта.

В підгрупі пацієнтів із ЧСС ≥ 75 уд./хв. (n = 4150) спостерігалось значне зниження частоти виникнення первинної кінцевої точки на 24 % (ВР 0 76 95 % ДІ 0 68-0 85; p < 0 0001) та інших вторинних кінцевих точок включаючи смерть з будь-якої причини (ВР 0 83 95 % ДІ 0 72-0 96; p < 0 0109) і смерть внаслідок серцево-судинних подій (ВР 0 83 95 % ДІ 0 71-0 97; p < 0 0166). Профіль безпеки івабрадину в цій підгрупі пацієнтів відповідає такому для загальної популяції.

Це дослідження продемонструвало достовірне зниження частоти виникнення комбінованої первинної кінцевої точки в загальній групі пацієнтів які отримували терапію β-блокаторами (ВР 0 85 95 % ДІ 0 76-0 94). В підгрупі пацієнтів із ЧСС ≥ 75 уд./хв. які приймали β-блокатори в рекомендованих дозах не було виявлено статистично достовірного впливу на комбіновану первинну кінцеву точку (ВР 0 97 95 % ДІ 0 74-1 28) та інші вторинні кінцеві точки включаючи госпіталізацію з приводу погіршення СН (ВР 0 79 95 % ДІ 0 56-1 10) або смерть від СН (ВР 0 69 95 % ДІ 0 31-1 53).

У 887 (28 %) хворих групи івабрадину відмічалося достовірне покращання функціонального класу (за класифікацією NYHA) порівняно з 776 (24 %) пацієнтами групи плацебо (р = 0 001).


Фармакокінетика.

У фізіологічних умовах івабрадин швидко вивільняється та має високу розчинність у воді (> 10 мг/мл). Івабрадин є S-енантіомером який не показав біоконверсії in vivo. Основним активним метаболітом івабрадину є N-десметильований дериват.

Абсорбція та біодоступність. Після перорального прийому івабрадин швидко та майже повністю всмоктується. При застосуванні натще максимальна концентрація (Cmax) в плазмі крові досягається приблизно через 1 годину. Абсолютна біодоступність івабрадину становить майже 40 % що зумовлено ефектом першого проходження через травний тракт та печінку. Приймання препарату одночасно з їжею уповільнює абсорбцію приблизно на 1 годину та підвищує концентрацію в плазмі на 20-30 %. Щоб уникнути інтраіндивідуальних коливань концентрації івабрадину в плазмі крові препарат рекомендовано приймати під час вживання їжі (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Розподіл. Приблизно 70 % івабрадину зв’язується з протеїнами плазми крові. Об’єм розподілу у стадії стабільної рівноваги становить біля 100 л. При тривалому застосуванні рекомендованої початкової дози 5 мг двічі на добу Cmax у плазмі складає приблизно 22 нг/мл (CV = 29 %). Середня концентрація в плазмі у стадії стабільної концентрації дорівнює 10 нг/мл (CV = 38 %).

Біотрансформація. Івабрадин екстенсивно метаболізується в печінці та кишечнику шляхом окиснення системою цитохрому P450 3A4 (CYP3A4). Основним активним метаболітом івабрадину є його N-десметильований дериват (S18982) концентрація якого становить 40 % від концентрації івабрадину гідрохлориду. Основний активний метаболіт також метаболізується системою цитохрому CYP3A4. Івабрадин має низьку спорідненість з CYP3A4 не активує та не інгібує його а отже вірогідно не змінюватиме метаболізм CYP3A4 або його концентрацію у плазмі крові. Проте інгібітори та стимулятори CYP3A4 можуть значною мірою впливати на концентрацію івабрадину в плазмі (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Виведення. Основний період напіввиведення івабрадину становить 2 години (70-75 % показника площі під кривою на графіку залежності концентрації препарату в крові від часу спостереження [AUC]) та ефективний період напіввиведення − 11 годин. Загальний кліренс івабрадину – 400 мл/хв. а нирковий кліренс івабрадину – 70 мл/хв. Екскреція метаболітів відбувається однаковою мірою через сечу та кал. Приблизно 4 % активної речовини виводяться через сечу у незміненому вигляді.

Лінійність/нелінійність. Кінетика івабрадину для доз 0 5-24 мг є лінійною.

Особливі групи пацієнтів.

Пацієнти літнього віку (від 65 та навіть 75 років): фармакокінетичні параметри (AUC та Cmax) у хворих даної вікової групи не відрізняються від фармакокінетичних параметрів загальної популяції пацієнтів.

Ниркова недостатність: вплив ниркової недостатності (кліренс креатиніну 1560 мл/хв.) на кінетику івабрадину є мінімальним з огляду на невелику частку ниркового кліренсу (близько 20 %) від загального кліренсу івабрадину та його основного метаболіту S18982 (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Печінкова недостатність: у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості незв’язана AUC івабрадину та основного активного метаболіту були на 20 % вищими ніж у хворих із нормальною функцією печінки. Кількість даних щодо фармакокінетики івабрадину у пацієнтів із помірною печінковою недостатністю є недостатньою; у хворих на тяжку печінкову недостатність ці дані відсутні (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Протипоказання»).

Співвідношення фармакокінетика/фармакодинаміка. Аналіз співвідношення фармакокінетики й фармакодинаміки продемонстрував лінійну залежність зменшення ЧСС від збільшення концентрації івабрадину та його активного метаболіту в плазмі крові для доз 15-20 мг двічі на добу. При застосуванні більших доз зниження ЧСС стає непропорційним до концентрації івабрадину у плазмі і має тенденцію досягати плато. Висока концентрація івабрадину в плазмі може бути зумовлена використанням івабрадину у комбінації із сильними інгібіторами CYP3A4 що може призвести до значного зменшення ЧСС проте ризик знижується при застосуванні івабрадину у комбінації з інгібіторами CYP3A4 помірної сили (див. розділи «Протипоказання» «Особливості застосування» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).


Клінічні характеристики.

Показання.

Симптоматичне лікування хронічної стабільної стенокардії.

Кораксан® показаний для симптоматичного лікування хронічної стабільної стенокардії у дорослих пацієнтів з ішемічною хворобою серця нормальним синусовим ритмом та частотою серцевих скорочень ≥ 70 уд./хв. Препарат слід призначати:

  • пацієнтам які мають протипоказання чи обмеження до застосування βадреноблокаторів;
  • у комбінації з β-адреноблокаторами пацієнтам стан яких є недостатньо контрольованим при застосуванні оптимальної дози β-адреноблокаторів.

Лікування хронічної серцевої недостатності.

Зниження ризику розвитку серцево-судинних подій (серцево-судинної смерті або госпіталізації з приводу погіршення серцевої недостатності) у дорослих пацієнтів із симптомною хронічною серцевою недостатністю синусовим ритмом та частотою серцевих скорочень ≥ 70 уд./хв.


Протипоказання.

·         Гіперчутливість до діючої речовини або будь-яких допоміжних речовин.

·         ЧСС у стані спокою < 70 уд./хв. до початку лікування.

·         Кардіогенний шок.

·         Гострий інфаркт міокарда.

  • Тяжка артеріальна гіпотензія (АТ < 90/50 мм рт. ст.).
  • Тяжка печінкова недостатність.
  • Синдром слабкості синусового вузла.
  • Синоатріальна блокада.
  • Нестабільна або гостра серцева недостатність.
  • Наявність у пацієнта штучного водія ритму (ЧСС контролюється виключно за допомогою штучного водія ритму).

·         Нестабільна стенокардія.

·         AV-блокада III ступеня.

  • Комбінація з інгібіторами P450 3A4 сильної дії: протигрибкові препарати – похідні азолу (кетоконазол ітраконазол) макролідні антибіотики (кларитроміцин еритроміцин для перорального застосування джозаміцин телітроміцин) інгібітори ВІЛ-протеази (нелфінавір ритонавір) і нефазодон (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» і «Фармакокінетика»).
  • Одночасне застосування з верапамілом або дилтіаземом які належать до інгібіторів CYP3A4 помірної дії що мають властивості знижувати ЧСС (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
  • Вагітність період годування груддю та жінки дітородного віку які не застосовують належні заходи контрацепції (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Фармакодинамічні взаємодії.

Нерекомендовані комбінації.

Препарати що подовжують інтервал QT:

·         Кардіоваскулярні: хінідин дизопірамід бепридил соталол ібутилід аміодарон.

·         Некардіоваскулярні: пімозид зипразидон сертиндол мефлоквін галофантрин пентамідин цизаприд еритроміцин внутрішньовенний.

Слід уникати одночасного застосування івабрадину та кардіоваскулярних і некардіоваскулярних препаратів що подовжують інтервал QT оскільки зменшення ЧСС може посилити пролонгацію інтервалу QT. За необхідності такої комбінації слід забезпечити ретельний моніторинг серцевої діяльності (див. розділ «Особливості застосування»).

Комбінації які потребують застережень при застосуванні.

Салуретики (тіазидні та петльові). Гіпокаліємія може підвищувати ризик розвитку аритмії. Івабрадин може спричинити виникнення брадикардії комбінація якої з гіпокаліємію може спровокувати аритмію тяжкого ступеня особливо у пацієнтів із синдромом подовженого інтервалу QT як вродженого так і спричиненого лікарськими засобами.

Фармакокінетичні взаємодії.

Цитохром P450 3A4 (CYP3A4). Івабрадин метаболізується тільки за допомогою цитохрому CYP3A4 та є дуже слабким інгібітором цього цитохрому. Було підтверджено що івабрадин не впливає на метаболізм та концентрацію в плазмі крові інших похідних CYP3A4 (слабких помірних та сильних). Інгібітори та стимулятори CYP3A4 схильні до взаємодії з івабрадином що має клінічно значущий вплив на його метаболізм і фармакокінетику. Дослідження у яких вивчали взаємодії препаратів підтвердили що інгібітори CYP3A4 підвищують концентрацію івабрадину в плазмі крові у той час як індуктори CYP3A4 знижують її. Збільшення концентрації івабрадину в плазмі крові може підвищити ризик розвитку надмірної брадикардії (див. розділ «Особливості застосування»).

Протипоказані комбінації.

Протипоказане одночасне застосування івабрадину і таких сильних інгібіторів CYP3A4 як протигрибкові препарати що належать до похідних азолу (кетоконазол ітраконазол) макролідні антибіотики (кларитроміцин еритроміцин для перорального застосування джозаміцин телітроміцин) інгібітори ВІЛ-протеази (нелфінавір ритонавір) та нефазодон (див. розділ «Протипоказання»). Такі сильні інгібітори CYP3A4 як кетоконазол (200 мг/добу) та джозаміцин (по 1 г двічі на добу) підвищують середню концентрацію івабрадину в плазмі крові у 7-8 разів.

Інгібітори CYP3A4 помірної дії. Спеціальні дослідження за участю здорових добровольців та пацієнтів показали що комбінація івабрадину з препаратами що знижують ЧСС такими як дилтіазем та верапаміл призводить до підвищення концентрації івабрадину (в 23 рази за показником AUC) та додаткового зниження ЧСС на 5 уд./хв. Одночасне застосування івабрадину та цих лікарських засобів протипоказане (див. розділ «Протипоказання»).

Нерекомендовані комбінації.

Грейпфрутовий сік. Одночасний прийом грейпфрутового соку та івабрадину вдвічі збільшує концентрацію останнього в плазмі крові. Тому слід уникати споживання грейпфрутового соку.

Комбінації які потребують застережень при застосуванні.

Інші інгібітори CYP3A4 помірної дії (наприклад флуконазол). Одночасне застосування з івабрадином може бути розпочате з дози 2 5 мг двічі на добу якщо ЧСС у стані спокою > 70 уд./хв. Необхідно проводити моніторинг ЧСС.

Стимулятори CYP3A4 – рифампіцин барбітурати фенітоїн звіробій (Hypericum perforatum). Одночасне застосування цих препаратів з івабрадином може призвести до зменшення концентрації останнього та його ефективності внаслідок чого виникне потреба коригувати дозу івабрадину. При одночасному використанні івабрадину в дозі 10 мг двічі на добу та звіробою концентрація івабрадину знижується вдвічі. Тому слід уникати застосування звіробою під час лікування івабрадином.

Інші комбінації.

Спеціальні дослідження у яких вивчали взаємодії препаратів показали відсутність клінічно значущого впливу на фармакокінетику та фармакодинаміку івабрадину таких лікарських засобів як: інгібітори протонної помпи (омепразол лансопразол) силденафіл інгібітори ГМГ-КоA-редуктази (симвастатин) дигідропіридинові блокатори кальцієвих каналів (амлодипін лацидипін) дигоксин та варфарин. Дослідження також довели що івабрадин не чинить будь-якого клінічно значимого впливу на фармакокінетику симвастатину амлодипіну лацидипіну на фармакокінетику та фармакодинаміку дигоксину й варфарину а також на фармакодинаміку аспірину.

Клінічні дослідження ІІІ фази підтвердили можливість застосовувати івабрадин з інгібіторами АПФ антагоністами ангіотензину ІІ β-блокаторами діуретиками антагоністами альдостерону нітратами короткої та тривалої дії інгібіторами ГМГ-КоA-редуктази фібратами інгібіторами протонної помпи пероральними протидіабетичними засобами аспірином й іншими антитромботичними препаратами.


Особливості застосування.

Особливі застереження.

Недостатній сприятливий вплив на клінічні наслідки захворювання у пацієнтів з симптоматичною хронічною стабільною стенокардією. Івабрадин показаний тільки для симптоматичного лікування хронічної стабільної стенокардії оскільки лікування івабрадином не продемонструвало сприятливого впливу на зниження ризику розвитку серцево-судинних подій (таких як інфаркт міокарда або смерть внаслідок серцево-судинних подій) (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Вимірювання ЧСС. Враховуючи можливість суттєвого коливання ЧСС при визначенні ЧСС у стані спокою перед початком лікування та у разі необхідності проведенн