Препарати при дерматитах

Дерматити — це група запальних захворювань шкіри різного походження, що проявляються почервонінням, свербежем, лущенням, утворенням висипки й ерозій. 

Своєчасне лікування дозволяє швидко усунути запалення, зменшити дискомфорт і запобігти ускладненням. Ефективні ліки від дерматитів підбираються залежно від типу захворювання, його причини та важкості проявів.

Типи та форми дерматиту 

Найпоширеніші форми дерматиту: 

• атопічний — хронічне алергічне захворювання з генетичною схильністю;

• контактний — при дії подразників;

• себорейний — на ділянках із великою кількістю сальних залоз. 

За перебігом розрізняють гострий і хронічний дерматити.

Причини виникнення

Атопічний дерматит розвивається через спадкову схильність до алергії та порушення бар'єрної функції шкіри. Контактний виникає при дії алергенів або подразників — хімічних речовин, металів або косметики. А себорейний пов'язаний з активністю грибка Malassezia.

Симптоми та діагностика

Основні симптоми: почервоніння шкіри, свербіж різної інтенсивності, лущення, сухість або вологість, утворення кірочок. Діагностика базується на клінічному огляді дерматолога, алергологічних пробах і мікроскопічному дослідженні шкребків.

Групи ризику

Найчастіше дерматити розвиваються у дітей через незрілість імунної системи, людей з атопічними захворюваннями, працівників хімічної промисловості, перукарів, медпрацівників чи осіб з порушеннями обміну речовин.

Лікування дерматитів

Ліки від дерматитів включають кілька груп препаратів залежно від механізму дії. Найефективніші — топічні кортикостероїди для швидкого усунення запалення.

Гідрокортизон 1% — слабкий стероїд для обличчя та складок шкіри, використовують 2-3 рази на день. Бетаметазон — середньої сили стероїд для тулуба та кінцівок. Клобетазол — сильний стероїд для важких форм дерматиту короткими курсами.

Топічні інгібітори кальциневрину — такролімус і піпекронію — ефективні при атопічному дерматиті без побічних ефектів стероїдів. Препарати блокують активацію Т-лімфоцитів та зменшують запалення.

Антигістамінні засоби зменшують свербіж і алергічні реакції. Цетиризин по 10 мг раз на день або лоратадин по 10 мг ефективні при атопічному дерматиті. Хлоропірамін має додаткову седативну дію.

При бактеріальних ускладненнях застосовують антибактеріальні мазі. Мупіроцин ефективний проти стафілококів і стрептококів. Фузидинова кислота має широкий спектр дії.

Симптоматичне лікування

Зволожуючі засоби — емоленти — є основою лікування будь-якого дерматиту. Використовують кілька разів на день для відновлення бар'єрної функції шкіри. Кращі результати дають препарати з церамідами і мочевиною.

Антисептичні розчини — хлоргексидин або мірамістин — запобігають приєднанню інфекції. Підсушуючі засоби — цинкова мазь або Каламін лосьйон — допомагають при вологих формах.

Компреси, що охолоджують, з фурациліном або борною кислотою зменшують запалення і свербіж. При себорейному дерматиті ефективні протигрибкові шампуні з кетоконазолом.

Препарати доступні на сайті add.ua. Ціна залежатиме від форми випуску та торгової марки.

Поради щодо застосування

Перед початком лікування необхідна консультація дерматолога для встановлення типу дерматиту та вибору оптимальної терапії. 

Дотримання правил застосування критично важливе. Сильні стероїди використовують не більше 2 тижнів, слабкі — до 4 тижнів. Антигістамінні приймають регулярно, а не тільки при загостренні свербежу.

Можливі побічні ефекти топічних стероїдів: атрофія шкіри, телеангіектазії та періоральний дерматит. Для мінімізації ризиків чергують з емолентами та не наносять на обличчя тривало.

Важливе поєднання з немедикаментозними методами: виключення алергенів, використання гіпоалергенної косметики, підтримання оптимальної вологості повітря та дотримання правильної дієти при харчовій алергії.

Протипоказання та застереження

Топічні стероїди протипоказані при вірусних, грибкових і бактеріальних інфекціях шкіри, розацеа та періоральному дерматиті. Їх також не застосовують на слизових оболонках і пошкоджених ділянках.

Інгібітори кальциневрину протипоказані дітям до 2 років, при імунодефіцитах і злоякісних пухлинах шкіри. Антигістамінні першого покоління не рекомендують водіям через седативну дію.

Самолікування дерматитів може призвести до хронізації процесу і розвитку ускладнень. Неправильне застосування стероїдів викликає стероїдний дерматит і синдром післядії. Тривале використання сильних стероїдів може призвести до системного всмоктування і супресії наднирників. 

Ефективне лікування дерматитів потребує індивідуального підходу з урахуванням типу захворювання та важкості проявів. Кращі результати досягаються комбінацією топічної терапії з правильним доглядом за шкірою.

Сучасні препарати дозволяють контролювати більшість форм дерматитів при правильному застосуванні. 

Поширені запитання

1. Які найкращі ліки від дерматитів?

Найефективніші препарати залежать від типу дерматиту. Кращі та швидкі результати дають топічні стероїди, а для тривалого контролю — інгібітори кальциневрину та емоленти.

2. Чи можна купити ліки від дерматитів без рецепта?

Слабкі стероїди, антигістамінні, емоленти є в аптеках у вільному доступі. Сильні стероїди, інгібітори кальциневрину й антибіотики відпускаються тільки за рецептом.

3. Як швидко діють ліки від дерматитів?

Топічні стероїди полегшують симптоми за 2-3 дні. Інгібітори кальциневрину показують ефект через тиждень. Емоленти діють поступово протягом тижнів.

4. Які побічні ефекти можуть виникнути?

Стероїди можуть викликати атрофію шкіри та телеангіектазії. Антигістамінні — сонливість і сухість у роті. Інгібітори кальциневрину — печіння, але дуже рідко.

5. Чи можна використовувати ліки від дерматитів разом з іншими препаратами?

Більшість топічних засобів сумісні між собою з інтервалом у застосуванні. Повідомте дерматолога про всі препарати, які використовуєте.

Список використаної літератури:

• Державний реєстр лікарських засобів України.

• Компендіум 2024 — довідник лікарських препаратів.

• Наказ МОЗ України «Про затвердження протоколів провізор (фармацевта)».

• Клінічна фармакологія: підручник / За ред. О. Я. Бабака, О. М. Біловола, І. С. Чекмана. — К.: Медицина, 2010.