Мікардис плюс 80 мг + 12,5 мг таблетки №28

КОД: 114638
  1. Наявність товару в аптеках
    Наявність товару в аптеці

    Мікардис плюс 80 мг + 12,5 мг таблетки №28

    626,52 грн.

    Доступность: Есть в наличии

    Увага! Ціни актуальні тільки при замовленні, бронюванні на сайті!
  2. Нам довіряють
    • Більше ніж 15 000 ліків і товарів для здоров'я
    • 100% товарів сертифіковані
    • Термінова доставка по Україні за 24 години
    • Працюємо без вихідних
    Доставка
    • Доставка Кур'єром
    • Самовивіз
    • Доставка Новою поштой
    При сумі замовлення від 100грн. доставка здійснюється безплатно
    Міста безплатной доставки
    • Київ
    • Одеса
    • Харків
    • Дніпро
    • Львів
    • Івано-Франківськ
    • Вінниця
    • Запоріжжя
    • Кременчук
    • Кривий Ріг
    • Тернопіль
    Оплата
    Готівкою, Visa, MasterCard, Maestro


  • add.ua-Boehringer Ingelheim (Германия)-Мікардис плюс 80 мг + 12,5 мг таблетки №28-02
626,52 грн.

Наявність: Є в наявності

Кількість
Замовити в один клік
  • Головний медикамент: Микардис
  • Виробник: Boehringer Ingelheim (Германия)
  • Форма товару: Таблетки
  • Реєстраційне посвідчення: UA/0465/01/02
Інструкція

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу


МікардисПлюс®

(MicardisPlus®)


Склад:

діючі речовини: телмісартан гідрохлортіазид;

1 таблетка містить телміcартану 40 мг або 80 мг та гідрохлортіазиду 12 5 мг;

допоміжні речовини: повідон (Е 1201); меглюмін; натрію гідроксид; сорбіт (Е 420); магнію стеарат (Е 470b); целюлоза мікрокристалічна; заліза оксид червоний (E 172); натрію крохмальгліколят; лактоза моногідрат; крохмаль кукурудзяний.


Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 40 мг/12 5 мг: овальні біло-червоні двоопуклі двошарові таблетки з можливими червоними вкрапленнями у білому шарі. Білий бік має відтиск «Н4» та логотип компанії Берінгер Інгельхайм;

таблетки по 80 мг/12 5 мг: овальні біло-червоні двоопуклі двошарові таблетки з можливими червоними вкрапленнями у білому шарі. Білий бік має відтиск «Н8» та логотип компанії Берінгер Інгельхайм.


Фармакотерапевтична група. Антагоністи ангіотензину II і діуретики. Код АТХ С09D А07.


Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

МІКАРДИСПЛЮС – це комбінація антагоніста рецепторів ангіотензину II (телміcартану) і тіазидного діуретика (гідрохлортіазиду). Комбінація цих компонентів має додатковий антигіпертензивний ефект зменшуючи артеріальний тиск більшою мірою ніж кожний з компонентів окремо. МІКАРДИСПЛЮС таблетки при застосуванні один раз на добу в межах терапевтичних доз призводить до ефективного та повільного зниження артеріального тиску.

Телміcартан ефективний при пероральному застосуванні та є специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину II (субтип АТ1). Маючи дуже високу спорідненість із даним субтипом рецепторів телміcартан заміщує ангіотензин ІІ із його зв’язків з АТ1-рецепторами. Не виявляє будь-якого часткового агоністичного впливу на АТ1-рецептори. Телмісартан вибірково зв’язується з АТ1-рецепторами. Зв’язування є довготривалим. Телміcартан не виявляє спорідненості з іншими рецепторами включаючи АТ2 та інші менш характеризовані АТ-рецептори. Телмісартан не інгібує ренін плазми крові людини і не блокує іонні канали. Телміcартан не інгібує ангіотензинперетворювальний фермент (кіназу II) фермент що також руйнує брадикінін. Тому не слід очікувати потенціювання брадикінінсупроводжуючих побічних ефектів.


Препарат у дозі 80 мг майже повністю пригнічує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ у людини. Дія препарату триває понад 24 год і відзначається до 48 год.

Після першої дози телміcартану антигіпертензивна активність поступово проявляється протягом 3-х годин. Максимальне зниження артеріального тиску виявляється через 4-8 тижнів після початку лікування та підтримується при довготривалій терапії. Гіпотензивний ефект утримується постійно протягом 24 год після прийому препарату включаючи останні 4 год перед прийомом наступної дози. Це підтверджується вимірюваннями артеріального тиску в точці максимального ефекту та безпосередньо перед прийомом наступної дози (відношення найменших і максимальних показників вище 80 % після прийому доз 40 і 80 мг телмісартану в ході плацебо-контрольованих клінічних досліджень).

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телміcартан знижує як систолічний так і діастолічний тиск без впливу на частоту пульсу. Антигіпертензивна ефективність телміcартану порівнянна з такою інших класів антигіпертензивних препаратів (продемонстровано в ході клінічних досліджень при порівнянні телміcартану з амлодипіном атенололом еналаприлом гідрохлортіазидом лозартаном і лізиноприлом).

При раптовому припиненні лікування телміcартаном артеріальний тиск поступово протягом кількох днів  повертається до параметрів які передували лікуванню без імовірності синдрому відміни.

У ході клінічних досліджень порівняння двох схем антигіпертензивної терапії випадки сухого кашлю були значно меншими у пацієнтів які застосовували телміcартан ніж у тих хто приймав інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту.

У ході дослідження «Превентивне лікування з метою ефективного запобігання повторного інсульту» (PRoFESS) у пацієнтів віком від 50 років які нещодавно перенесли інсульт частіше розвиток сепсису відмічали при застосуванні  телмісартану порівняно з плацебо 0 70 % та

0 49 % відповідно [RR 1 43 (довірчий інтервал 95 % 1 00-2 06)]; частота сепсису з летальним наслідком була вищою серед пацієнтів які приймали телмісартан (0 33 %) порівняно з пацієнтами які приймали плацебо (0 16 %) [RR 2 07 (95 % довірчий інтервал 1 14-3 76)].

Встановлений підвищений рівень частоти проявів сепсису на тлі прийому телмісартану може мати випадковий характер або залежати від досі не встановленого  механізму.

Гідрохлортіазид це тіазидний діуретик. Механізм антигіпертензивної дії тіазидних діуретиків досі не до кінця з’ясований. Тіазидні діуретики впливають на механізми реабсорбції електролітів у ниркових канальцях тим самим безпосередньо підвищують екскрецію натрію та хлориду в приблизно еквівалентних об’ємах. Завдяки діуретичному впливу гідрохлортіазиду зменшується об’єм плазми підвищується активність реніну в плазмі підвищується секреція альдостерону з відповідним збільшенням виведення калію та бікарбонатів з сечею та зниженням рівня калію у сироватці. Можливо через блокаду ренін-ангіотензин-альдостеронової системи сумісне призначення телміcартану сприяє зворотному процесу втрати калію пов’язаному з цими діуретиками. При застосуванні гідрохлортіазиду початок діурезу настає через 2 години максимальний ефект досягається  приблизно через 4 години   тоді  як дія триває приблизно

6-12 годин. Епідеміологічні випробування виявили що довготривале лікування гідрохлортіазидом зменшує ризик серцево-судинної захворюваності та смертності.

Вплив фіксованої комбінації телмісартан/гідрохлортіазид на смертність та серцево-судинні захворювання невідомий.

Фармакокінетика.

Сумісне застосування гідрохлортіазиду і телміcартану не впливає на фармакокінетику кож-ного з препаратів у здорових людей.

Всмоктування.

Телміcартан. Після перорального застосування пік концентрації телміcартану досягається через 0 5-1 5 год. Абсолютна біодоступність телміcартану в дозі 40 мг і 160 мг становить 42 % і 58 % відповідно. Їжа незначно знижує біодоступність телміcартану зниження площі під кривою «концентрація-час» (AUC) для телміcартану варіюється від приблизно 6 % (доза 40 мг) до приблизно 19 % (доза 160 мг). Через 3 години після застосування концентрація у плазмі однакова і не залежить від того як приймають телміcартан – натще або з їжею. Вважають що невелике зниження AUC не спричиняє зменшення терапевтичної ефективності. Фармакокінетика телміcартану призначеного для перорального застосування є нелінійною при збільшенні дози від 20 до 160 мг з підвищенням концентрації у плазмі (Сmax і AUC) що перевищує пропорційне. Телміcартан не накопичується в плазмі значною мірою при повторних призначеннях.

Гідрохлортіазид. Після перорального застосування препарату МІКАРДИСПЛЮС пік концентрації гідрохлортіазиду досягається через 1–3 год. Через сукупну ренальну екскрецію гідрохлоротіазиду абсолютна біодоступність становить приблизно 60 %.

Розподіл.

Телміcартан. Телміcартан сильно зв’язується з протеїнами плазми (> 99 5 %) головним чином з альбуміном та альфа-1-кислим глікопротеїном. Об’єм розподілу становить приблизно 500 л що вказує на підвищене зв’язування з тканинами.

Гідрохлортіазид. Гідрохлортіазид зв’язується з протеїнами плазми на 68 % об’єм розподілу становить 0 83–1 14 л/кг.

Біотрансформація.

Телміcартан метаболізується шляхом кон’югації до формування фармакологічно неактивного ацилглюкуроніду. Глюкуронід вихідної сполуки є єдиним метаболітом що був ідентифікований у людини. Після застосування однієї дози 14С-міченого телміcартану глюкуронід демонструє приблизно 11 % виміряної радіоактивності у плазмі. Цитохром Р450 ізоензимів не залучається до метаболізму телміcартану.

Гідрохлортіазид. Не метаболізується у людини.

Виведення.

Телміcартан. Після внутрішньовенного або перорального застосування 14С-міченого телміcартану більша частина дози (> 97 %) виводиться з калом шляхом біліарної екскреції. Тільки незначний об’єм був виявлений у сечі. Загальний плазмовий кліренс телміcартану після перорального призначення становить > 1500 мл/хвилину. Кінцевий період напіввиведення становить більше 20 годин.

Гідрохлортіазид виділяється майже повністю у незміненій формі з сечею. Приблизно 60 % пероральної дози виводиться у незміненому вигляді протягом 48 год. Ренальний кліренс становить приблизно 250-300 мл/хвилину. Кінцевий період напіввиведення – 10-15 год.

Особливі категорії хворих.

Пацієнти літнього віку. Фармакокінетика телміcартану не відрізняється у пацієнтів літнього віку і пацієнтів віком до 65 років.

Стать. Концентрація телміcартану в плазмі у жінок загалом у 2-3 рази вища ніж у чоловіків. Однак за даними клінічних досліджень рівень зменшення артеріального тиску у жінок суттєво не зростає а також і кількість випадків ортостатичної гіпотензії. Необхідності в коригуванні дози немає. У жінок спостерігається тенденція до більшої ніж у чоловіків концентрації гідрохлортіазиду але клінічного значення це немає.

Пацієнти з порушеннями функцій нирок. Ниркова екскреція не впливає на виведення телмісартану. Виходячи з невеликого досвіду застосування  пацієнтам зі слабкими до помірних порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну – 30-60 мл/хв в середньому майже 50 мл/хв) необхідності в коригуванні дози для цих пацієнтів немає. Телміcартан не виводиться гемодіалізом. У пацієнтів з нирковою недостатністю швидкість елімінації гідрохлоротіазиду зменшується. В типових дослідженнях у пацієнтів з середнім кліренсом креатиніну 90 мл/хв період напіввиведення гідрохлортіазиду зростає. У пацієнтів з видаленою або відсутньою ниркою період напіввиведення становить приблизно 34 год.

Пацієнти з порушеннями функції печінки. Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів з порушеннями печінки виявили ріст абсолютної біодоступності майже до 100 %. Період напіввиведення у цих пацієнтів не змінюється.


Клінічні характеристики.

Показання.

Артеріальна гіпертензія.

МІКАРДИСПЛЮС таблетки у фіксованій дозовій комбінації (40 мг або 80 мг телмісартану/

12 5 мг гідрохлортіазиду) показаний для застосування  дорослим пацієнтам якщо прийом телмісартану як монотерапії не забезпечує належного контролю артеріального тиску.



Протипоказання.

·         Гіперчутливість до діючої речовини або до будь-якого з компонентів препарату.

·         Гіперчутливість до інших похідних сульфонаміду (гідрохлортіазид – похідне сульфонаміду).

·         вагітні або жінки які планують завагітніти (див. розділи «Особливості застосування» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

·         Холестатичні та біліарні обструктивні порушення.

·         Тяжкі порушення функції печінки.

·         Анурія тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв).

·         Рефрактерна гіпокаліємія/гіпонатріємія гіперкальціємія.

·         Годування груддю.

·         Симптомна гіперурикемія (подагра).

·         Дитячий вік (до 18 років).

Одночасне застосування МІКАРДИСПЛЮС та аліскіренвмісних продуктів протипоказано хворим на цукровий діабет або з нирковою недостатністю (ШКФ < 60 мл/хв/1 73 м2) (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Фармакологічні властивості»).


Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Літій. При одночасному застосуванні літію з інгібіторами ангіотензинперетворюючого фактора зареєстровано оборотне підвищення концентрації літію в сироватці та підвищення його токсичності. Про такі випадки взаємодії повідомлялось при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II (включаючи МІКАРДИСПЛЮС). Одночасне застосування літію та препарату МІКАРДИСПЛЮС не рекомендується (див. розділ «Протипоказання»). Якщо доведена ефективність даної комбінації при одночасному застосуванні рекомендований ретельний моніторинг рівня літію у сироватці крові.

Лікарські засоби асоційовані з втратою калію та гіпокаліємією (наприклад інші діуретики що виводять калій проносні засоби кортикостероїди АКТГ амфотерицини карбеноксолони пеніцилін G натрію саліцилова кислота та похідні). При застосуванні цих лікарських засобів разом з комбінацією гідрохлортіазид-телмісартан рекомендується проводити моніторинг рівня калію в плазмі крові. Зазначені лікарські засоби можуть посилювати вплив гідрохлоротіазиду на рівень калію в плазмі крові (див. розділ «Особливі заходи безпеки при застосуванні»).

Лікарські засоби які можуть підвищувати рівень натрію та спричинити гіперкаліємію (наприклад лікарські засоби що пригнічують ренін-ангіотензинову систему калійзберігаючі діуретики калієві добавки замінники солі що містять калій циклоспорин або інші лікарські засоби такі як гепарин натрію). При застосуванні цих лікарських засобів разом з комбінацією гідрохлоротіазид-телмісартан рекомендується проводити моніторинг рівня калію в плазмі. Виходячи з досвіду застосування інших лікарських засобів що пригнічують ренін-ангіотензинову систему одночасне застосування зазначених лікарських засобів може призвести до підвищення рівня калію в сироватці крові і тому не рекомендується (див. розділ «Особливості застосування»).

Лікарські засоби які спричиняють порушення рівня калію в сироватці. Рекомендується проводити періодичний моніторинг рівня калію в сироватці крові та знімати ЕКГ пр. застосуванні препарату МІКАРДИСПЛЮС із нижчезазначеними препаратами які спричиняють порушення рівня калію в сироватці крові (наприклад з глікозидами дигіталісу антиаритмічними препаратами) та лікарськими засобами які стимулюють мерехтіння шлуночків серця (включаючи деякі антиаритмічні препарати) гіпокаліємію що є провокуючим фактором мерехтіння шлуночків:

- антиаритмічні лікарські засоби Іа класу (наприклад хінідин гідрохінідин дизопірамід);

- антиаритмічні лікарські засоби ІІІ класу (наприклад аміодарон соталол дофетелід

ібутелід);

- деякі антипсихотики (наприклад тіоридазин хлорпромазин левопромазин трифлуоперазин ціамемазин сульпірид сультоприд амісульприд тіаприд пімозид галоперидолол   дроперидолол);

- інші (наприклад бепридил цизаприд дифеманіл еритроміцин ІV галофантрин мізоластин пентамідин спарфлоксацин терфенадин вінкамін ІV).

Глікозиди дигіталісу. Гіпокаліємія або гіпомагніємія спричинені тіазидами сприяють виникненню серцевої аритмії спричиненої дигіталісом (див. розділ «Особливості застосування»).

Дигоксин. При одночасному застосуванні телмісартану з дігоксином відмічали підвищення середніх значень пікової (49 %) та мінімальної (20 %) концентрації дігоксину в плазмі крові. На початку терапії під час корегування дози та при відміні терапії телмісартаном необхідно контролювати рівні діоксину для того щоб підтримувати рівень у терапевтичних межах.

Інші антигіпертензивні препарати. Телміcартан може підвищувати гіпотензивний ефект інших антигіпертензивних препаратів.

Клінічні дані показали що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) за допомогою комбінованого використання інгібіторів АПФ блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену пов'язана з більш високою частотою таких побічних ефектів як артеріальна гіпотензія гіперкаліємія і зниження ниркової функції (у тому числі гострої ниркової недостатності) у порівнянні із застосуванням одного РААС-діючого агента (див розділи «Особливості застосування» «Протипоказання» та «Фармакологічні властивості»).

Антидіабетичні лікарські засоби (пероральні препарати та інсулін). Може виникнути потреба у корекції дози антидіабетичного засобу (див. розділ «Особливості застосування»).

Метформін. Метформін слід застосовувати з обережністю через ризик виникнення лактатаци-дозу при одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом.

Холестирамінова та холестиполова смоли. Абсорбція гідрохлортіазиду послаблюється у присутності аніонообмінних смол.

Нестероїдні протизапальні препарати. НПЗП (а саме: ацетилсаліцилова кислота в протизапальних дозах інгібітори ЦОГ-2 неселективні НПЗП) можуть зменшити діуретичну натрійуретичну та антигіпертензивну дію тіазидних діуретиків та антигіпертензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину II. У деяких пацієнтів із порушенням функції нирок (у пацієнтів зі зневодненням або пацієнтів літнього віку з порушенням функції нирок) одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II та агентів які пригнічують циклооксигеназу може спричинити погіршення ниркової функції включаючи можливу гостру ниркову недостатність яка зазвичай є оборотною. Тому комбінацію слід застосовувати з обережністю особливо пацієнтам літнього віку. Після початку терапії комбінацією лікарських засобів та на періодичній основі пацієнтам необхідно забезпечити адекватну гідратацію і проводити ретельний контроль функції нирок.

У ході одного з досліджень одночасне застосування телмісартану та раміприлу призвело до збільшення у 2 5 раза площі під кривою «концентрація-час» (AUC0-24) та максимальної концентрації в плазмі крові (Cmax) раміприлу та раміприлату. Клінічна значущість цього спостереження залишається невідомою.

Вазопресорні аміни (наприклад норадреналін). Дія вазопресорних амінів може бути зменшена.

Недеполяризуючі міорелаксанти скелетних м’язів (наприклад тубокурарин). Дія недеполяризуючих міорелаксантів скелетних м’язів може бути посилена гідрохлоротіазидом.

Лікарські засоби які застосовуються для лікування подагри (наприклад пробенецид сульфінпіразон та алопуринол). Може виникнути необхідність у корекції дози медикаментів що сприяють виведенню сечової кислоти оскільки гідрохлортіазид може підвищити рівень сечової кислоти в сироватці крові. Може бути необхідним збільшення дози пробенециду або сульфінпіразону. Одночасне застосування тіазиду може збільшити частоту виникнення реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Солі кальцію. Тіазидні діуретики можуть підвищити рівень кальцію в сироватці крові внаслідок зниження екскреції. У разі необхідності призначення добавок кальцію слід проводити моніторинг рівня кальцію в сироватці крові та відповідно коригувати дозу.

Бета-блокатори та діазоксид. Гіперглікемічна дія бета-блокаторів та діазоксиду може бути посилена тіазидами.

Антихолінергічні лікарські засоби (наприклад атропін біпериден) можуть збільшити біодоступність тіазидних діуретиків шляхом підвищення гастроінтестинальної моторики та ступеня випорожнення шлунка.

Амантадин. Тіазиди можуть збільшити ризик побічної дії спричиненої амантадином.

Цитотоксичні лікарські засоби (наприклад циклофосфамід метотрексат). Тіазиди можуть зменшити ренальну екскрецію цитотоксичних препаратів та посилювати їх мієлосупресивний ефект.

З огляду на фармакологічні властивості очікується що баклофен та аміфостин можуть посилювати гіпотензивну дію усіх антигіпертензивних лікарських засобів включаючи телмісартан. Крім того ортостатична гіпотензія може посилюватися застосуванням алкоголю барбітуратів наркотичних засобів або антидепресантів.

Саліцилати. При застосуванні високих доз саліцилатів гідрохлортіазид може посилювати їх токсичний вплив на центральну нервову систему.

Метилдопа. Повідомлялося про окремі випадки виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та метилдопи.

Циклоспорин. При одночасному застосуванні циклоспорину може посилюватись гіперурикемія та зростати ризик ускладнень на зразок подагри.

Вплив лікарських засобів на результати лабораторних аналізів. Через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз (див. розділ «Особливості застосування»).

Карбамазепін. З огляду на ризик симптомної гіпонатріємії необхідно здійснювати клінічний та біологічний моніторинг.

Йодовмісні контрастні засоби. У випадку індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності переважно при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних засобів. Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів.

Амфотерицин В (для парентерального введення) кортикостероїди АКТГ та стимулюючі проносні засоби. Гідрохлортіазид посилює порушення електролітного балансу переважно гіпокаліємію.


Особливості застосування.

Вагітність. Не слід починати терапію антагоністами рецепторів ангіотензину II під час вагітності. Доки не вважатиметься доцільною терапія антагоністами рецепторів ангіотензину II пацієнток які планують вагітність слід перевести на прийом альтернативних антигіпертензивних препаратів які мають встановлений профіль безпеки щодо застосування під час вагітності. При встановленні вагітності прийом антагоністів рецепторів ангіотензину II слід негайно припинити та у разі необхідності розпочати альтернативну терапію (див. розділи «Протипоказання» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Порушення функцій печінки. МІКАРДИСПЛЮС не слід призначати пацієнтам з холестазом біліарними обструктивними порушеннями або тяжкою печінковою недостатністю (див. розділ «Протипоказання») тому що телміcартан виводиться головним чином з жовчю. У цих пацієнтів очікується зниження кліренсу телміcартану в печінці. МІКАРДИСПЛЮС слід застосовувати з обережністю при лікуванні пацієнтів з порушеннями функції печінки або з прогресуючим захворюванням печінки оскільки ці препарати можуть викликати внутрішньопечінковий холестаз а навіть незначні зміни водно-сольового балансу можуть призвести до печінкової коми. Клінічний досвід застосування препарату МІКАРДИСПЛЮС для лікування пацієнтів з печінковою недостатністю відсутній.

Ниркова гіпертензія. Існує підвищений ризик тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності якщо пацієнтам з білатеральним стенозом ренальної артерії або стенозом артерії  єдиної нирки застосовують медичними препарати які впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему.

Ниркова недостатність та трансплантація нирки. МІКАРДИСПЛЮС не слід призначати пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) (див. розділ «Протипоказання»). Відсутній досвід щодо призначення препарату МІКАРДИСПЛЮС пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю або з нещодавно трансплантованою ниркою. Існує невеликий досвід застосування препарату для лікування пацієнтів зі слабкою та помірною нирковою недостатністю тому рекомендується періодичний моніторинг рівнів калію креатиніну та сечової кислоти в сироватці. У пацієнтів з порушеннями функцій нирок може виникнути азотемія пов’язана з тіазидними діуретиками.

Зниження внутрішньосудинного об’єму рідини. Симптоматична гіпотензія особливо після першої дози може виникати у пацієнтів зі зниженим об’ємом рідини та/або натрію внаслідок діуретичної терапії сольових обмежень у дієті діареї або блювання. Перед застосуванням препарату МІКАРДИСплюс такі стани необхідно коригувати.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС).

Існують докази що супутнє застосування інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищує ризик гіпотензії гіперкаліємії і знижує ниркову функцію (у тому числі гострої ниркової недостатності).

Тому подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Фармакологічні властивості»).

Якщо подвійна блокада вважається абсолютно необхідною вона має відбуватися тільки під наглядом спеціаліста та за умови постійного ретельного моніторингу функції нирок електр