Периндоприл сандоз

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ПЕРИНДОПРИЛ САНДОЗ^®

(PERINDOPRIL SANDOZ^â)

• Склад
• Фармакологічні властивості
• Протипоказання
• Діти

Склад:

діюча речовина: perindopril;

1 таблетка містить 2 мг периндоприлу терт-бутиламіну;

або 4 мг периндоприлу терт-бутиламіну;

або 8 мг периндоприлу терт-бутиламіну;

допоміжні речовини: гідроксипропілбетадекс, целюлоза мікрокристалічна, целюлоза мікрокристалічна силікатизована, калію полакрилін, кремнію діоксид, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 2 мг: білі круглі двоопуклі таблетки з маркуванням 2 з одного боку;

таблетки по 4 мг: білі круглі двоопуклі таблетки з насічкою з одного боку та маркуванням 4 з іншого; таблетку можна розподілити на дві рівні частини;

таблетки по 8 мг: білі круглі двоопуклі таблетки з маркуванням 8 з одного боку.

Фармакотерапевтична група. Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), монокомпонентні. Периндоприл. Код АТХ C09A A04.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Периндоприл є інгібітором ферменту, який перетворює ангіотензин І в ангіотензин ІІ (ангіотензинперетворюючий фермент, АПФ). Перетворюючий фермент або кіназа, – це екзопептидаза, яка робить можливим перетворення ангіотензину І на судинозвужувальний ангіотензин ІІ, а також призводить до розщеплення судинозвужувального брадикініну до неактивного гептапептиду.

Інгібування АПФ призводить до зниження рівня ангіотензину ІІ в плазмі, результатом чого є збільшення активності реніну в плазмі (шляхом інгібування негативного зворотного зв’язку вивільнення реніну), а також зниження секреції альдостерону. Оскільки АПФ інактивує брадикінін, інгібування АПФ також призводить до збільшення активності циркулюючої та локальної калікреїн-кінінових систем (і, таким чином, також до активації системи простагландинів). Можливо, цей механізм сприяє антигіпертонічній дії інгібіторів АПФ та є частково відповідальним за деякі з небажаних ефектів, які вони викликають (такі як кашель).

Периндоприл діє через свій активний метаболіт периндоприлат. Інші метаболіти не проявляють інгібуючої дії на АПФ in vitro.

Гіпертензія

Периндоприл є активним при всіх ступенях гіпертензії: легкому, середньому та тяжкому; спостерігалося зниження систолічного та діастолічного тиску як у положенні пацієнта лежачи, так і в положенні стоячи. Периндоприл знижує резистентність периферичних судин, що призводить до зниження артеріального тиску. Внаслідок цього збільшується периферичний кровотік, впливу на частоту серцевих скорочень не спостерігається.

Як правило, збільшується нирковий кровотік, тоді як рівень клубочкової фільтрації (РКФ) залишається незміненим.

Антигіпертонічна дія є максимальною між 4 та 6 годинами після прийому одноразової дози та підтримується щонайменше протягом 24 годин: залишковий ефект становить близько 87-100 % пікового ефекту.

Зниження артеріального тиску відбувається швидко. У пацієнтів, у яких спостерігається позитивна відповідь на лікування, показники приходять до норми протягом одного місяця; тахіфілаксії не спостерігається.

Припинення лікування не призводить до повернення до попереднього стану.

Периндоприл скорочує гіпертрофію лівого шлуночка.

Підтверджено, що у людини периндоприл виявляє судинорозширювальний ефект. Він покращує еластичність великих артерій та зменшує співвідношення «товщина середньої оболонки стінки судини / показник просвіту малих артерій».

Додаткова терапія із застосуванням тіазидних діуретиків виявляє синергічний ефект адитивного типу. Комбінація інгібіторів АПФ та тіазидних препаратів також знижує ризик гіпокаліємії, спричиненої лікуванням із застосуванням діуретиків.

Серцева недостатність

Периндоприлу терт-бутиламін скорочує роботу серця шляхом зниження попереднього та наступного навантаження.

Дослідження за участю пацієнтів, хворих на серцеву недостатність, виявили:

- зниження тиску наповнення лівого та правого шлуночків;

- зниження загальної резистентності периферичних судин;

- збільшення хвилинного серцевого викиду та покращення серцевого індексу.

Під час порівняльних досліджень перше застосування дози 2 мг периндоприлу терт-бутиламіну пацієнтами із серцевою недостатністю слабкого або середнього ступеня не було пов’язане зі значним зниженням артеріального тиску порівняно з плацебо.

Пацієнти зі стабільною ІХС

Дослідження EUROPA було багатоцентровим міжнародним рандомізованим подвійним сліпим плацебо-контрольованим клінічним дослідженням, яке тривало 4 роки.

Дванадцять тисяч двісті вісімнадцять (12 218) пацієнтів віком від 18 років були відібрані методом випадкової вибірки та розподілені на групи, які приймали периндоприл 8 мг (n = 6110) або плацебо (n = 6108).

У популяції, яка брала участь у дослідженні, виявилося коронарне артеріальне захворювання без клінічних ознак серцевої недостатності. Загалом 90 % пацієнтів до цього мали інфаркт міокарда та/або коронарну реваскуляризацію. Більшість пацієнтів отримували медикацію, передбачену дослідженням, крім традиційного лікування, включаючи інгібітори тромбоцитів, засоби, які знижують рівень ліпідів, та бета-блокатори.

Основним критерієм ефективності була сукупність летальних наслідків серцево-судинних патологій, випадків інфарктів міокарда, які не мали летального наслідку, та/або випадків зупинки серця з успішною реанімацією. Лікування із застосуванням периндоприлу в дозі 8 мг один раз на добу призвело до значного скорочення первинної кінцевої точки за абсолютною величиною на 1,9% (відносне зниження ризику 20 %, 95 % ДІ [9,4; 28,6] – p<0,001).

У пацієнтів, які мали в анамнезі інфаркт міокарда та/або реваскуляризацію, спостерігалося абсолютне зниження первинної кінцевої точки на 2,2 % відповідно до відносного зниження ризику (RRR) 22,4 % (95 % ДІ [12,0; 31,6] – p<0,001) порівняно з плацебо.

Фармакокінетика.

Після перорального прийому абсорбція периндоприлу була швидкою та пікова концентрація досягається протягом 1 години. Біодоступність становить від 65 до 70 %.

Близько 20 % загального обсягу абсорбованого периндоприлу перетворювалася на периндоприлат, активний метаболіт. Крім активного периндоприлату, периндоприл виробляє п’ять метаболітів, які є неактивними. Період напіввиведення периндоприлу з плазми становить 1 годину. Пікова концентрація периндоприлу в плазмі досягається протягом періоду від 3 до 4 годин.

Прийом їжі зменшує обсяг перетворення на периндоприлат та внаслідок цього знижує біодоступність. Периндоприлу терт-бутиламін слід приймати перорально в одноразовій дозі один раз на день вранці перед їдою.

Об’єм розподілу становить близько 0,2 л/кг для незв’язаного периндоприлату. Зв’язування білків є незначним (зв’язування периндоприлату з ангіотензинперетворюючим ферментом становить менше 30 %), але воно залежить від концентрації.

Периндоприлат виводиться з організму із сечею, період напіввиведення незв’язаної фракції становить від 3 до 5 годин. Дисоціація периндоприлату, зв’язаного з ангіотензинперетворюючим ферментом, призводить до ефективного періоду напіввиведення 25 годин, що забезпечує стабільний стан протягом 4 діб.

Після повторного прийому кумуляції периндоприлу не спостерігається.

Пацієнти літнього віку та пацієнти з серцевою або нирковою недостатністю

Виведення периндоприлату з організму зменшується у пацієнтів літнього віку, а також у пацієнтів із серцевою або нирковою недостатністю.

Коригування дози в разі ниркової недостатності залежить від ступеня порушення (кліренс креатиніну).

Кліренс периндоприлату в разі діалізу становить 70 мл/хв.

Пацієнти з порушенням функції печінки

Кінетика периндоприлу змінюється у пацієнтів, хворих на цироз печінки: печінковий кліренс вихідної молекули знижується наполовину. Однак об’єм утвореного периндоприлату не зменшується, тому коригування дози не потрібне.

Клінічні характеристики.

Показання.

-     Артеріальна гіпертензія.

-     Серцева недостатність.

-     Запобігання виникненню повторного інсульту у пацієнтів з цереброваскулярними захворюваннями.

-     Запобігання серцево-судинним ускладненням у пацієнтів з документально підтвердженою стабільною ішемічною хворобою серця.

Довготривале лікування зменшує ризик виникнення інфаркту міокарда та серцевої недостатності (за результатами дослідження EUROPA).

Протипоказання.

-     Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин, або до будь-якого іншого інгібітору АПФ;

-     ангіоневротичний набряк в анамнезі після застосування інгібітору АПФ;

-     ідіопатичний або спадковий ангіоневротичний набряк;

-     вагітні жінки або жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

-     одночасне призначення з препаратами, що містять діючу речовину аліскірен, пацієнтам, хворим на цукровий діабет, або з нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв/1,73 м²) (див. розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Лікарські засоби, що спричиняють гіперкаліємію.

Деякі лікарські засоби або терапевтичні класи лікарських засобів можуть спричинити гіперкаліємію, а саме: аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), гепарини, імуносупресори, такі як циклоспорин або такролімус, триметоприм. Одночасний прийом вказаних лікарських засобів підвищує ризик виникнення гіперкаліємії.

Протипоказано (див. розділ «Протипоказання») одночасне застосування периндоприлу з аліскіреном пацієнтам, хворим на цукровий діабет, або пацієнтам з порушеною функцією нирок з огляду на підвищений ризик виникнення гіперкаліємії, погіршення функції нирок, кардіоваскулярної захворюваності і летальності та не рекомендовано (див. розділ «Особливості застосування») всім іншим групам пацієнтів.

Одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину. Опубліковано дані про те, що у пацієнтів зі встановленим атеросклерозом, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину супроводжувалося підвищенням частоти виникнення артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та погіршенням функції нирок (в тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з такими при монотерапії препаратами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему. Подвійна блокада (тобто комбінація інгібітору АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ) може бути застосована в індивідуальних випадках та під ретельним контролем функції нирок, рівня калію та артеріального тиску.

Естрамустин. Підвищується ризик виникнення побічних реакцій, таких як ангіоневротичний набряк (ангіоедема).

Калійзберігаючі діуретики (наприклад триамтерен, амілорид), солі калію. Можливе виникнення гіперкаліємії (у т.ч. летальної), особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю (адитивний гіперкаліємічний ефект). Вищезазначені препарати не рекомендовані для одночасного застосування з периндоприлом (див. розділ «Особливості застосування»). Однак, якщо одночасне призначення вищезазначених речовин є необхідним, їх слід застосовувати з обережністю та проводити частий моніторинг калію плазми крові.

Одночасне застосування інгібіторів mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсиролімус)

Пацієнти, які одночасно застосовують інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсиролімус), можуть належати до групи підвищеного ризику розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряк дихальних шляхів або язика з порушення функції дихання або без нього).

Літій. При застосуванні інгібіторів АПФ з препаратами літію можливе оборотне підвищення концентрації літію у плазмі і, відповідно, підвищення ризику його токсичної дії. Не рекомендується застосовувати периндоприл з препаратами літію. У разі доведеної необхідності такого призначення обов’язково ретельно контролювати рівень літію у плазмі крові (див. розділ «Особливості застосування»).

Одночасне застосування, що потребує особливої уваги.

Протидіабетичні засоби (інсулін, пероральні цукрознижувальні засоби). Епідеміологічні дослідження припускають, що одночасне застосування інгібіторів АПФ та цукрознижувальних засобів (інсулін, пероральні цукрознижувальні засоби) може призвести до посилення цукрознижувального ефекту з ризиком розвитку гіпоглікемії. Найбільш вірогідно цей феномен може виникати у перші тижні комбінованого лікування та у пацієнтів з нирковою недостатністю.

Баклофен. Посилюється антигіпертензивний ефект. У разі необхідності слід контролювати артеріальний тиск та адаптувати дозу антигіпертензивних засобів.

Діуретики. У пацієнтів, які приймають діуретики, та особливо у тих, у кого порушений водно-електролітний обмін, можливе надмірне зниження артеріального тиску після початку лікування інгібітором АПФ. Імовірність розвитку гіпотензивного ефекту знижується завдяки відміні діуретика, підвищенню об’єму циркулюючої крові або споживанню солі перед початком терапії периндоприлу тертбутиламіном. Лікування слід розпочинати з низьких доз та поступово їх збільшувати.

При артеріальній гіпертензії, коли попередньо призначений діуретик міг спричинити недостатність води/електролітів, його необхідно відмінити перед початком лікування інгібітором АПФ (у таких випадках прийом діуретика може бути поновлено з часом) або необхідно призначити інгібітор АПФ у низькій дозі з поступовим її підвищенням.

При застійній серцевій недостатності на тлі прийому діуретика прийом інгібітору АПФ слід розпочинати з мінімальної дози, можливо, після зниження дози діуретика.

У будь-якому випадку необхідно контролювати функцію нирок (рівень креатиніну) протягом перших тижнів лікування інгібітором АПФ.

Калійзберігаючі діуретики (еплеренон, спіронолактон). У разі одночасного застосування еплеренону або спіронолактону в дозах від 12,5 мг до 50 мг на добу з низькими дозами інгібітору АПФ необхідно мати на увазі, що:

-     у випадку недотримання рекомендацій щодо призначення даної комбінації існує ризик виникнення гіперкаліємії (можливо летальної) під час лікування пацієнтів з серцевою недостатністю ІІ-ІV класу за NYHA та фракцією викиду < 40 %, які попередньо лікувалися інгібітором АПФ та петльовим діуретиком;

-     перед призначенням такої комбінації слід впевнитися у відсутності гіперкаліємії та ниркової недостатності;

-     рекомендовано проводити ретельний моніторинг каліємії та креатинінемії щотижнево під час першого місяця лікування та щомісячно надалі.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи ацетилсаліцилову кислоту ≥ 3 г/добу. Можливе послаблення антигіпертензивного ефекту під час одночасного застосування інгібіторів АПФ з НПЗЗ, такими як: ацетилсаліцилова кислота у протизапальних дозах, інгібітори ЦОГ‑2, неселективні НПЗЗ. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та НПЗЗ може призвести до збільшення ризику погіршення функції нирок, у тому числі імовірності розвитку гострої ниркової недостатності, підвищення рівня калію у плазмі крові, особливо у пацієнтів із порушенням функції нирок в анамнезі. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, зокрема пацієнтам літнього віку. Пацієнтам слід відновити водний баланс, а також необхідно приділити увагу моніторингу функції нирок одразу після призначення комбінованої терапії та періодично надалі.

Одночасне застосування, що потребує деякої уваги.

Антигіпертензивні засоби та вазодилататори. Одночасне застосування антигіпертензивних засобів може підвищити гіпотензивний ефект периндоприлу тертбутиламіну. Одночасне застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами, або з іншими вазодилататорами може сприяти додатковому зниженню артеріального тиску.

Гліптини (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, вільдагліптин). У пацієнтів, яким призначено комбінацію гліптину та інгібітору АПФ, можливе підвищення ризику виникнення ангіоедеми внаслідок того, що гліптин знижує активність дипептилпептидази-ІV (ДПП- ІV).

Одночасне застосування деяких анестетиків, трициклічних антидепресантів або антипсихотропних засобів з інгібіторами АПФ може призвести до подальшого зниження артеріального тиску (див. розділ «Особливості застосування»).

Симпатоміметики можуть послабляти антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ.

Золото. Нітратоподібна реакція (симптомами є: почервоніння обличчя, нудота, блювання та артеріальна гіпотензія) зустрічається рідко у пацієнтів, які одночасно приймають інгібітори АПФ, включаючи периндоприл, та ін’єкційні препарати золота (натрію ауротіомалат).

Ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол)

Пацієнти, які одночасно застосовують ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол), можуть належати до групи підвищеного ризику гіперкаліємії.

Особливості застосування.

Стабільна ішемічна хвороба серця.

У разі якщо протягом першого місяця лікування периндоприлом спостерігався епізод нестабільної стенокардії (будь-якої тяжкості), необхідно ретельно зважити співвідношення ризик/користь перед тим, як вирішувати питання про продовження терапії.

Артеріальна гіпотензія.

Прийом інгібіторів АПФ може спричинити зниження артеріального тиску. Симптоматична артеріальна гіпотензія спостерігається рідше у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією та є більш вірогідною у пацієнтів з гіповолемією, у тих, хто приймає діуретики, знаходиться на дієті з обмеженням кількості солі, у пацієнтів на діалізі, у пацієнтів з діареєю або блюванням або у пацієнтів з тяжкою ренінозалежною артеріальною гіпертензією (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Побічні реакції»). Симптоматична артеріальна гіпотензія є більш вірогідною у пацієнтів з симптоматичною серцевою недостатністю, із супутньою нирковою недостатністю або без неї. Виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії найбільш вірогідне у пацієнтів з більш тяжким ступенем серцевої недостатності, які приймають великі дози петльових діуретиків, мають гіпонатріємію або ниркову недостатність функціонального характеру. Для зниження ризику симптоматичної артеріальної гіпотензії на початку терапії та на етапі підбору доз пацієнтам необхідно знаходитися під ретельним наглядом лікаря (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Побічні реакції»). Такі самі застереження існують для пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження артеріального тиску може спричинити виникнення інфаркту міокарда або інсульту.

При виникненні артеріальної гіпотензії пацієнту слід надати горизонтального положення та у разі необхідності ввести внутрішньовенно 0,9 % (9 мг/мл) розчин натрію хлориду. Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого застосування препарату, який зазвичай можна застосовувати без будь-яких перешкод після відновлення об’єму крові та підвищення артеріального тиску.

У деяких пацієнтів із застійною серцевою недостатністю з нормальним або зниженим артеріальним тиском периндоприлу тертбутиламін може спричинити додаткове зниження системного артеріального тиску. Цей ефект є передбачуваним і зазвичай не потребує відміни препарату. Якщо артеріальна гіпотензія стає симптоматичною, може з’явитися необхідність зниження дози або відміни препарату.

Стеноз аортального та мітрального клапанів/гіпертрофічна кардіоміопатія.

Як і інші інгібітори АПФ, периндоприлу тертбутиламін призначають з обережністю пацієнтам зі стенозом мітрального клапана або обструкцією виходу з лівого шлуночка (аортальний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія).

Ниркова недостатність.

У разі ниркової недостатності (кліренс креатиніну < 60 мл/хв) початкову дозу периндоприлу призначають відповідно до кліренсу креатиніну пацієнта (див. розділ «Спосіб застосування та дози»), а далі – залежно від відповіді пацієнта на лікування. Моніторинг калію та креатиніну є звичайним стандартом для таких пацієнтів (див. розділ «Побічні реакції»).

У пацієнтів із симптоматичною серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія, що виникає на початку застосування інгібіторів АПФ, може призвести до порушення функції нирок, у деяких випадках – із виникненням гострої ниркової недостатності, яка зазвичай є оборотною.

У деяких пацієнтів з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки при застосуванні інгібіторів АПФ спостерігалося збільшення рівнів сечовини крові та креатиніну у сироватці крові, які зазвичай поверталися до норми після припинення лікування. Це особливо стосується пацієнтів із нирковою недостатністю. При наявності супутньої реноваскулярної гіпертензії ризик виникнення тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності підвищується. Лікування таких пацієнтів слід починати під ретельним спостереженням лікаря, з маленьких доз та з обережною титрацією доз. З огляду на вищесказане, лікування діуретиками може сприяти виникненню артеріальної гіпотензії, тому їх потрібно відмінити та проводити моніторинг функції нирок у перші тижні лікування периндоприлу тертбутиламіном.

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією, у яких до початку лікування не було виявлено реноваскулярних захворювань, розвивалося підвищення сечовини крові та креатиніну сироватки крові, зазвичай незначне та тимчасове, особливо коли периндоприлу тертбутиламін призначали одночасно з діуретиком. Але це більш характерно для пацієнтів з уже існуючою нирковою недостатністю. Може стати необхідним зниження дози та/або відміна діуретика та/або периндоприлу тертбутиламіну.

Пацієнти, які знаходяться на гемодіалізі.

У пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі з використанням високопроточних поліакрилових мембран та приймають супутню терапію інгібіторами АПФ, виникали реакції анафілактичного типу. Тому для таких пацієнтів необхідно прийняти рішення щодо використання іншого типу діалізних мембран або іншого класу антигіпертензивних препаратів.

Пацієнти після трансплантації нирки.

Досвід щодо призначення периндоприлу тертбутиламіну пацієнтам після нещодавно перенесеної операції з трансплантації нирки відсутній.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк.

Повідомлялося про рідкісні випадки виникнення ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосової щілини та/або гортані у пацієнтів під час застосування інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу тертбутиламіну (див. розділ «Побічні реакції»). Це може статися будь-коли під час лікування. У таких випадках необхідно терміново відмінити препарат і встановити відповідний нагляд за станом пацієнта до повного зникнення симптомів. У тих окремих випадках, коли набряк розповсюджується лише у зоні обличчя та губ, стан пацієнта, як правило, покращується без лікування. Призначення антигістамінних препаратів може бути корисним для зменшення симптомів.

Ангіоневротичний набряк, пов`язаний з набряком гортані, може призвести до летальних наслідків. У випадках, коли набряк розповсюджується на язик, голосову щілину або гортань, що спричиняє обструкцію дихальних шляхів, необхідне термінове проведення невідкладної терапії, яка може включати введення адреналіну та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів. Пацієнтам слід знаходитись під ретельним медичним наглядом до повного зникнення симптомів, що виникли, та стабілізації стану.

Пацієнти, які в анамнезі мали ангіоневротичний набряк, що не був пов'язаний з прийомом інгібітору АПФ, знаходяться в групі підвищеного ризику щодо виникнення ангіоедеми під час прийому інгібітору АПФ (див. розділ «Протипоказання»).

Повідомлялося про рідкісні випадки виникнення інтестинального ангіоневротичного набряку у пацієнтів під час лікування інгібіторами АПФ. У таких пацієнтів спостерігався абдомінальний біль (з нудотою або блюванням чи без них); у деяких випадках не спостерігалося попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та рівень С-1 естерази був у нормі. Діагноз інтестинального ангіоневротичного набряку був встановлений під час комп’ютерної томографії черевної порожнини або ультразвукового дослідження, або під час хірургічного втручання. Після відміни інгібітору АПФ симптоми ангіоневротичного набряку зникали. Інтестинальний ангіоневротичний набряк необхідно виключити під час проведення диференційного діагнозу у пацієнтів з абдомінальним болем, які приймають інгібітори АПФ.

Анафілактоїдні реакції під час плазмаферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛНЩ).

Рідко у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, під час проведення плазмаферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛНЩ) з використанням декстрансульфату можуть виникнути небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Розвитку анафілактоїдних реакцій можна уникнути, якщо перед проведенням кожного плазмаферезу тимчасово припиняти лікування інгібіторами АПФ.

Одночасне застосування інгібіторів mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсиролімус)

Пацієнти, які одночасно застосовують інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсиролімус), можуть належати до групи підвищеного ризику розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряк дихальних шляхів або язика з порушення функції дихання або без нього).

Анафілактоїдні реакції під час десенсибілізуючої терапії.

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, під час десенсибілізуючого лікування препаратами, що містять бджолину отруту, можуть виникати анафілактоїдні реакції. Цих реакцій можна уникнути при тимчасовому припиненні застосування інгібітору АПФ, але реакції можуть виникнути знову при необережному проведенні провокаційних проб.

Печінкова недостатність.

Випадки, коли на фоні прийому інгібітору АПФ розвивається синдром, що починається з холестатичної жовтяниці та прогресує у швидкоплинний некроз печінки та іноді смерть, зустрічаються рідко. Механізм розвитку даного синдрому невідомий. Пацієнтам, у яких розвинулася жовтяниця або значне підвищення печінкових ферментів на фоні прийому інгібітору АПФ, необхідно припинити його прийом та пройти відповідне медичне обстеження і отримати лікування (див. розділ «Побічні реакції»).

Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія.

Серед пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, було зареєстровано випадки нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок та при відсутності інших факторів ризику нейтропенія виникає рідко. Периндоприл слід призначати дуже обережно пацієнтам з колагенозами, під час терапії імуносупресорами, алопуринолом або прокаїнамідом або при поєднанні цих обтяжуючих факторів, особливо на тлі існуючого порушення функції нирок. Іноді у вищезазначених пацієнтів можуть розвиватися серйозні інфекції, які в поодиноких випадках не відповідають на інтенсивну антибіотикотерапію. Якщо пер