Ремикейд

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

РЕМИКЕЙД ®

(REMICADE^®)

• Склад
• Фармакологічні властивості
• Показання
• Протипоказання
• Діти
• Застосування у період вагітності або годування груддю
• Спосіб застосування та дози
• Передозування
• Побічні реакції

Склад:

діюча речовина: infliximab;

1 флакон містить 100 мг інфліксимабу;

допоміжні речовини: натрію гідрофосфат моногідрат; натрію дигідрофосфат дигідрат; сахароза; полісорбат 80.

Лікарська форма. Ліофілізат для  розчину для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: порошок ‒ тверде тіло білого кольору, без ознак розчинення, вільне від сторонніх включень.

Фармакотерапевтична група. Імуносупресанти. Інгібітори фактора некрозу пухлини-альфа (TNFα). Код АТХ L04A B02.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Механізм дії.

Інфліксимаб є гібридним мишачо-людським (IgGl) моноклональним антитілом з високою афінністю як до розчинних, так і трансмембранних форм фактора некрозу пухлини α (TNFα), але не здатне нейтралізувати лімфотоксин α (TNFβ).

Фармакодинамічні ефекти.

Інфліксимаб пригнічує функціональну активність TNFα у широкому спектрі біологічних проб in vitro. Інфліксимаб запобігав розвитку поліартриту внаслідок конституціональної експресії людського TNFα у трансгенних мишей, та у разі застосування на початку хвороби давав змогу вилікувати уражені суглоби. In vivo інфліксимаб швидко формує стабільні комплекси з людським TNFα, що супроводжується втратою біологічної активності TNFα.

У суглобах хворих на ревматоїдний артрит були виявлені підвищені концентрації TNFα, що співвідносилися з підвищеною активністю захворювання. У пацієнтів з ревматоїдним артритом лікування інфліксимабом зменшувало інфільтрацію клітин запалення у ділянки суглоба, уражені запаленням, а також експресію молекул, що опосередковують клітинну адгезію, хемоатракцію та деградацію тканин. Результатами лікування були зниження рівнів інтерлейкіну 6 (IL-6) та С-реактивного білка (CRP) у сироватці крові, а також підвищення рівня гемоглобіну у хворих на ревматоїдний артрит. Суттєвого зниження числа лімфоцитів периферичної крові або їх проліферативної відповіді на мітогенну стимуляцію порівняно з відповіддю клітин нелікованих пацієнтів in vitro помічено не було. У хворих на псоріаз інфліксимаб зменшував епідермальне запалення та нормалізував кератиноцитну диференціацію у псоріатичних бляшках. У пацієнтів з псоріатичним артритом короткострокове застосування препарату зменшувало кількість Т-клітин та судин у синовіальній оболонці та ділянках шкіри, уражених псоріазом.

Гістологічний аналіз біоптатів товстого кишечнику, отриманий до лікування та через 4 тижні після застосування інфліксимабу, продемонстрував істотне зменшення TNFα. Лікування пацієнтів із хворобою Крона також було пов’язано з істотним зменшенням С-реактивного білка (CRP). Загальна кількість лейкоцитів периферичної крові після лікування інфліксимабом майже не змінювалася, хоча спостерігалася тенденція до нормалізації рівнів лімфоцитів, моноцитів та нейтрофілів. У пацієнтів, які отримували інфліксимаб, проліферативна відповідь мононуклеарних клітин периферичної крові (РВМС) на стимуляцію не знижувалася порівняно з нелікованими пацієнтами, не спостерігалося значних змін секреції цитокінів стимульованими мононуклеарними клітинами периферичної крові. Аналіз біоптатів мононуклеарних клітин власної пластинки слизової оболонки кишечнику показав, що лікування інфліксимабом зменшує кількість клітин, здатних до експресії TNFα та інтерферону-γ. Додаткові гістологічні дослідження підтвердили, що лікування інфліксимабом зменшує інфільтрацію запальних клітин та присутність маркерів запалення в уражених ділянках кишечнику. Ендоскопічні дослідження продемонстрували загоєння слизової оболонки кишечнику пацієнтів після лікування інфліксимабом.

Фармакокінетика.

Одноразові внутрішньовенні інфузії інфліксимабу у дозах 1 або 3, або 5, або 10, або 20 мг/кг маси тіла супроводжувалося дозопропорційним збільшенням максимальної сироваткової концентрації (С_мах) та площі під кривою «концентрація-час» (AUC). Об’єм розподілу у рівноважному стані (V_d) (середнє значення V_d ‒ від 3 до 4,1 л) не залежав від дози та показав, що інфліксимаб розподіляється переважно у судинному руслі. Залежності фармакокінетики від часу не виявлено. Шляхи виведення інфліксимабу не визначені. Незміненого інфліксимабу у сечі виявлено не було. Суттєвих відмінностей у кліренсі чи об’ємі розподілу інфліксимабу залежно від віку чи маси тіла у пацієнтів з ревматоїдним артритом продемонстровано не було. Фармакокінетику інфліксимабу у пацієнтів літнього віку та пацієнтів з печінковою або нирковою недостатністю не досліджували.

Після введення одноразових доз по 3, 5 і 10 мг/кг середні значення С_max становили  77, 118 та 277 мкг/мл відповідно, а середній кінцевий період напіввиведення – 8-9,5 дня. У більшості пацієнтів інфліксимаб у сироватці крові виявлявся щонайменше протягом 8 тижнів після застосування одноразової рекомендованої дози 5 мг/кг при хворобі Крона та підтримуючих доз по 3 мг/кг кожні вісім тижнів при ревматоїдному артриті.

При багаторазовому застосуванні інфліксимабу (5 мг/кг на 0, 2 та 6 тижні пацієнтам з хворобою Крона з утворенням фістул, 3 або 10 мг/кг кожні 4 або 8 тижнів пацієнтам з ревматоїдним артритом) відзначалася легка кумуляція препарату у сироватці крові після другої дози. У подальшому клінічно важливої кумуляції інфліксимабу не спостерігалось. У більшості пацієнтів із хворобою Крона з утворенням фістул інфліксимаб визначався у сироватці крові протягом 12 тижнів (діапазон  4-28 тижнів) після застосування відповідно до режиму лікування.

Діти віком від 2 місяців до 17 років.

Аналіз фармакокінетики у даної категорії пацієнтів за даними досліджень хворих на виразковий коліт (N=60), хворобу Крона (N=112), ювенільний ревматоїдний артрит (N=117) та синдром Кавасакі (N=16) виявив нелінійну залежність концентрації інфліксимабу від маси тіла. Після застосування 5 мг/кг Ремикейду^® кожні 8 тижнів очікувана середня рівноважна концентрація інфліксимабу (площа під кривою концентрація-час у рівноважному стані, AUC_ss) у дітей віком від 6 до 17 років була приблизно на 20 % нижчою, ніж у дорослих. Очікується, що медіана AUC_ss у дітей віком від 2 до 6 років буде приблизно на 40 % меншою, ніж у дорослих, хоча кількість пацієнтів, дані яких це підтверджують, обмежена.

Клінічні характеристики.

Показання.

Ревматоїдний артрит

Ремикейд^® у комбінації з метотрексатом показаний для послаблення симптомів та поліпшення функціонального статусу дорослим пацієнтам:

·        із захворюваннями в активній формі при неефективності лікування базовими протиревматичними препаратами (БПРП), що модифікують перебіг хвороби, включаючи метотрексат; 

·        із захворюванням у тяжкій, активній або прогресуючій формі, яким раніше не проводили лікування метотрексатом або іншими базовими протиревматичними препаратами (БПРП), що модифікують перебіг хвороби.

У таких пацієнтів спостерігалося зменшення швидкості прогресування ураження суглобів за результатами рентгенологічного обстеження.

Хвороба Крона

Ремикейд^® показаний дорослим пацієнтам для:

·        лікування хвороби Крона в активній формі від середнього до тяжкого ступеня при відсутності відповіді, непереносимості або медичних протипоказаннях до проведення повного та відповідного курсу терапії із застосуванням кортикостероїдів та/або імунодепресантів;

·        лікування хвороби Крона в активній формі з утворенням фістул при відсутності відповіді на повний та відповідний курс стандартної терапії (включаючи антибіотики, дренаж та терапію імунодепресантами).

Хвороба Крона у дітей

Лікування хвороби Крона в тяжкій активній формі у дітей віком від 6 до 17 років при відсутності відповіді, непереносимості чи медичних протипоказаннях до проведення терапії стандартними препаратами, включаючи кортикостероїди, імуномодулятори та первинну дієту. Застосування препарату Ремикейд^® проводилося тільки у комбінації зі стандартною імуносупресивною терапією.

Виразковий коліт

Лікування активної форми виразкового коліту середнього та тяжкого ступеня у дорослих пацієнтів при відсутності відповіді, непереносимості або медичних протипоказаннях до проведення терапії стандартними препаратами, включаючи кортикостероїди, 6-меркаптопурин (6-МР) або азатіоприн (AZA).

Виразковий коліт у дітей

Лікування активної форми виразкового коліту тяжкого ступеня у дітей віком від 6 до 17 років при відсутності відповіді, непереносимості або медичних протипоказаннях до проведення терапії стандартними препаратами, включаючи кортикостероїди, 6-меркаптопурин (6-МР) або азатіоприн (AZA).

Анкілозивний спондилоартрит

Лікування активної форми анкілозивного спондилоартриту тяжкого ступеня у дорослих при відсутності відповіді на терапію стандартними препаратами.

Псоріатичний артрит

Лікування псоріатичного артриту в активній та прогресуючій формах у дорослих пацієнтів при неефективності лікування базовими протиревматичними препаратами (БПРП), які модифікують перебіг хвороби. Ремикейд^® показаний:

·        у комбінації з метотрексатом;

·        як монотерапію пацієнтам з непереносимістю чи медичними протипоказаннями до застосування метотрексату.

За результатами рентгенологічного обстеження спостерігалося поліпшення функціонального статусу пацієнтів з псоріатичним артритом та зменшення швидкості прогресування периферичного ураження суглобів у пацієнтів з поліартикулярними симетричними підтипами захворювання.

Псоріаз

Лікування бляшкоподібного псоріазу середнього та тяжкого ступеня у дорослих пацієнтів при відсутності відповіді, непереносимості чи медичних протипоказаннях до застосування інших видів системної терапії, включаючи циклоспорин, метотрексат або ПУВА-терапію.

Протипоказання.

Наявність в анамнезі реакцій підвищеної чутливості до інфліксимабу (див. розділ «Побічні реакції»), інших мишачих білків або будь-яких допоміжних речовин препарату.

Туберкульоз або інші тяжкі інфекції, такі як сепсис, абсцеси та опортуністичні інфекції (див. розділ «Особливості застосування»).

Серцева недостатність середнього та тяжкого ступеня (NYHA III/IV) (див. розділи «Особливості застосування» та «Побічні реакції»).

Взаємодія з іншими лікарськими засобам та інші види взаємодій.

Досліджень взаємодії з лікарськими засобами не проводили.

У хворих на ревматоїдний артрит, псоріатичний артрит та хворобу Крона одночасне застосування метотрексату та інших імуномодуляторів знижує утворення антитіл до інфліксимабу та підвищує рівень його концентрації у крові. Однак результати є неточними через обмеженість методів, що використовуються для аналізу сироваткових рівнів інфліксимабу та антитіл проти інфліксимабу.

Кортикостероїди не мають клінічно значущого впливу на фармакокінетику інфліксимабу.

Одночасне застосування Ремикейду^® та інших біологічних лікарських засобів, призначених для лікування тих же захворювань, що і  Ремикейд^®, наприклад, анакінри або абатацепта, не рекомендоване (див. розділ «Особливості застосування»).

Не рекомендується одночасне застосування Ремикейду^® та проведення вакцинацій живими вакцинами. Не рекомендується застосовувати живі вакцини немовлятам, чиї матері лікувалися інфліксимабом у період вагітності, протягом щонайменше 6 місяців після народження (див. розділ «Особливості застосування»).

Не рекомендується одночасне застосування збудників інфекцій з терапевтичною метою та Ремикейду^® (див. розділ «Особливості застосування»).

Особливості застосування.

Інфузійні реакції та гіперчутливість.

Ремикейд^® може спричиняти розвиток гострих реакцій, пов’язаних з інфузією, включаючи анафілактичний шок, та алергічних реакцій уповільненого типу (див. розділ «Побічні реакції»).

Реакції, пов’язані з інфузією, включно з анафілактичними реакціями, можуть спостерігатися під час інфузії (через кілька секунд) або протягом кількох годин після інфузії. У разі розвитку гострої реакції, пов’язаної з інфузією, введення препарату слід негайно припинити. Лікарські засоби (наприклад, адреналін, антигістамінні препарати, кортикостероїди), апарат для штучної вентиляції легень для екстреного лікування цих реакцій повинні бути напоготові для негайного застосування. Для попередження деяких цих реакцій (слабких або транзиторних) хворому перед початком інфузії може бути введений один з антигістамінних препаратів, гідрокортизон та/або парацетамол.

У деяких хворих можуть утворюватися антитіла до інфліксимабу, що підвищує частоту інфузійних реакцій, невелика частина яких – серйозні алергічні реакції. Спостерігався зв’язок між утворенням антитіл до інфліксимабу та зменшенням тривалості клінічного ефекту від лікування. Одночасне застосування імуномодуляторів знижує утворення антитіл та зменшує частоту інфузійних реакцій. Ефект від одночасного застосування імуномодуляторів був більш вираженим у пацієнтів, які лікувалися епізодично, ніж при підтримуючій терапії. Пацієнти, які припиняють прийом імуносупресорів перед початком або під час терапії Ремикейдом^®, мають потенційно більший ризик утворення антитіл. Ці антитіла не завжди виявляються у сироватці крові. При розвитку тяжких реакцій необхідно призначати симптоматичну терапію, а наступні інфузії Ремикейду^® слід відмінити (див. розділ «Побічні реакції»).

У ході клінічних досліджень спостерігалися реакції гіперчутливості уповільненого типу, підвищений ризик розвитку яких, імовірно, пов’язаний зі збільшенням інтервалу між введеннями препарату. Пацієнтів слід попередити про необхідність звернення до лікаря при розвитку зазначених симптомів (див. розділ «Побічні реакції»). Пацієнти, яким призначається повторне лікування після тривалого періоду, мають перебувати під постійним наглядом через можливість розвитку реакцій гіперчутливості уповільненого типу.

Інфекції.

До, під час та після лікування Ремикейдом^® пацієнтів потрібно ретельно обстежувати щодо ознак інфекцій, включаючи туберкульоз. Оскільки виведення інфліксимабу може тривати до 6 місяців, моніторинг інфекцій слід проводити увесь цей час. Подальше лікування Ремикейдом^® потрібно припинити у разі розвитку серйозної інфекції або сепсису.

Слід проявляти обережність при розгляді питання про застосування Ремикейду^® пацієнтам з хронічною інфекцією або рецидивуючими інфекціями в анамнезі, включаючи тих, хто отримує супутню імунодепресивну терапію. Пацієнтам слід рекомендувати уникати впливу потенційних факторів ризику інфекції.

Фактор некрозу пухлини альфа (TNFα) є медіатором запалення та модулятором клітинного імунітету. Експериментальні дані свідчать про необхідність TNFα у боротьбі з внутрішньоклітинними інфекціями. Клінічний досвід виявив порушення імунної відповіді проти інфекції у деяких пацієнтів, які отримували інфліксимаб.

Пригнічення TNFα може маскувати симптоми інфекції, наприклад гарячку. Раннє розпізнавання атипових клінічних проявів тяжких інфекцій та типових клінічних проявів рідкісних та незвичних інфекцій має дуже важливе значення для мінімізації затримки діагностики та лікування.

Пацієнти, які приймають блокатори TNF, є більш сприйнятливими до тяжких інфекцій. Під час лікування інфліксимабом відзначалися випадки туберкульозу, бактеріальних інфекцій, включаючи сепсис та пневмонію, інвазивних грибкових, вірусних та інших опортуністичних інфекцій. Деякі з цих інфекцій призводили до летального наслідку; найчастішими опортуністичними інфекціями з рівнем летальності > 5 % були пневмоцистоз, кандидоз, лістеріоз та аспергільоз.

Пацієнти, у яких розвивається інфекція під час лікування Ремикейдом^®, потребують ретельного нагляду та повного діагностичного обстеження. У разі розвитку тяжкої інфекції або сепсису подальше лікування Ремикейдом^® слід припинити та розпочати відповідне антимікробне або протигрибкове лікування.

Туберкульоз.

Повідомлялося про активну форму туберкульозу у хворих, які отримували  лікування Ремикейдом^®. У більшості випадків туберкульоз був позалегеневим, у локальній або дисемінованій формі.

До початку терапії Ремикейдом^® кожного пацієнта необхідно ретельно обстежити для виключення туберкульозу, у тому числі латентного. Обстеження має включати детальний анамнез, у тому числі відомості про захворювання на туберкульоз у минулому, про можливі контакти з хворими на туберкульоз і про попередню та/або супутню імуносупресивну терапію. Обов’язковим є проведення всім пацієнтам до початку терапії шкірного туберкулінового тесту і рентгенографії грудної клітки. Слід враховувати, що у тяжких хворих і в імуноскомпрометованих пацієнтів може виявитися псевдонегативна туберкулінова проба.

Лікування не слід розпочинати, якщо діагностовано активний туберкульоз (див. розділ «Протипоказання»).  

При підозрі на латентний туберкульоз необхідна консультація фтизіатра. У всіх ситуаціях, зазначених нижче, слід ретельно зважити співвідношення користь/ризик перед початком терапії Ремикейдом^®.

У випадку латентного туберкульозу перед початком терапії Ремикейдом^® необхідно провести специфічне протитуберкульозне лікування. Слід зважити необхідність застосування протитуберкульозної терапії перед початком терапії Ремикейдом^® для пацієнтів, які мають кілька факторів ризику розвитку туберкульозної інфекції, але в яких отриманий негативний результат тесту на латентний туберкульоз. Необхідність протитуберкульозного лікування перед початком терапії Ремикейдом^® слід оцінити також при латентному або активному туберкульозі в анамнезі, якщо немає підтвердження про проведений повний та адекватний курс протитуберкульозного лікування. Повідомлялося про кілька випадків активного туберкульозу у пацієнтів, які отримували Ремикейд^® протягом та після лікування латентного туберкульозу.

Усіх пацієнтів слід попередити про необхідність консультації лікаря при появі ознак/симптомів, що нагадують туберкульоз (таких як постійний кашель, зменшення маси тіла, субфебрилітет), під час або після лікування Ремикейдом^®.

Інвазивні грибкові інфекції.

У пацієнтів, яким застосовують Ремикейд^®, слід підозрювати інвазивні грибкові інфекції, такі як аспергільоз, кандидоз, пневмоцистоз, гістоплазмоз, кокцидіоїдомікоз чи бластомікоз, при розвитку тяжкого системного захворювання. Пацієнти повинні якнайшвидше проконсультуватися з лікарем, у якого є досвід діагностики та лікування інвазивних грибкових інфекцій.

Інвазивні грибкові інфекції частіше бувають дисемінованими, ніж локалізованими, тестування на антигени та антитіла може бути негативним у деяких пацієнтів з активною інфекцією. У період встановлення діагнозу потрібне призначення емпіричної протигрибкової терапії, враховуючи співвідношення ризику інфекції та ризику призначення протигрибкової терапії.

Для пацієнтів, які мешкали або подорожували до регіонів, де інвазивні грибкові інфекції, такі як гістоплазмоз, кокцидіоїдомікоз або бластомікоз є ендемічними, слід ретельно вивчити співвідношення ризику та користі перед початком терапії Ремикейдом^®.

Хвороба Крона з утворенням фістул.

 Пацієнтам з хворобою Крона з розвитком гострих гнійних фістул не слід розпочинати лікування Ремикейдом^® до ліквідації джерела можливої інфекції, особливо абсцесу (див. розділ «Протипоказання»).

Реактивація вірусу гепатиту В (HBV).

Реактивація вірусу гепатиту В спостерігалася у пацієнтів, які отримували TNF-антагоністи, у тому числі інфліксимаб, та були хронічними носіями цього вірусу. Деякі з випадків мали летальний наслідок.

Перед початком лікування Ремикейдом^® слід перевірити пацієнта на наявність вірусу гепатиту В. Пацієнтам з позитивними результатами аналізу рекомендовано звернутися до лікаря, який має досвід лікування гепатиту В. Носіям вірусу гепатиту В, які потребують терапії із застосуванням Ремикейду^®, слід ретельно спостерігати за появою симптомів активного гепатиту В протягом періоду лікування та кількох місяців після його завершення. Даних щодо лікування пацієнтів, які є носіями вірусу гепатиту В, із застосуванням антивірусної терапії у комбінації з TNF-антагоністом для запобігання реактивації вірусу гепатиту В, немає. Пацієнтам, у яких спостерігається реактивація вірусу гепатиту В, потрібно припинити лікування Ремикейдом^® та розпочати ефективну антивірусну та підтримувальну терапію.

Реакції з боку гепатобіліарної системи.

У постмаркетинговому періоді спостерігалися випадки розвитку жовтяниці та неінфекційного гепатиту, іноді з ознаками аутоімунного гепатиту. Були поодинокі випадки печінкової недостатності, що потребувала трансплантації печінки або мала летальний наслідок. Пацієнтів із симптомами печінкової дисфункції слід обстежити щодо ураження печінки. У випадку розвитку жовтяниці та/або підвищення рівня АЛТ у ≥ 5 разів від верхньої межі норми, застосування Ремикейду^® слід припинити і провести ретельне дослідження виявлених змін.

Одночасне застосування інгібітору TNFα та анакінри.

У клінічних випробуваннях супутнє застосуванні анакінри та етанерцепта (інгібітора TNFα) супроводжувалося розвитком серйозних інфекцій та нейтропенії, та не мало терапевтичних переваг порівняно з монотерапією етанерцептом. Виходячи з характеру побічних реакцій, що спостерігалися під час комбінованого лікування етанерцептом та анакінрою, подібна токсичність може бути наслідком комбінації анакінри та іншого інгібітора TNFα. Тому комбінація Ремикейду^® та анакінри не рекомендується.

Одночасне застосування інгібітора TNFa та абатацепта.

У клінічних випробуваннях супутнє застосування TNF-антагоністів та абатацепта супроводжувалося підвищенням ризику розвитку інфекцій, включаючи тяжкі інфекції, порівняно з монотерапією TNF-блокуючими агентами, без підвищення клінічної користі. Одночасне застосування інфліксимабу та абатацепту не рекомендується.

Одночасне застосування з іншими біологічними лікарськими засобами.

Недостатньо інформації щодо одночасного застосування інфліксимабу з іншими біологічними лікарськими засобами, призначеними для лікування таких же захворювань, що й інфліксимаб. Не рекомендовано застосовувати інфліксимаб одночасно з такими біологічними лікарськими засобами через можливість підвищення ризику розвитку інфекції та інших потенційних фармакологічних взаємодій.

Перехід з одного біологічного базисного препарату, який модифікує перебіг ревматичного захворювання, на інший.

Під час переходу з одного біологічного препарату на інший слід ретельно спостерігати за клінічним станом пацієнта, оскільки перехресна біологічна активність може підвищувати ризик побічних реакцій, включаючи інфекції.

Живі вакцини/терапія збудниками інфекцій.

Доступні лише обмежені дані результатів вакцинації або вторинного інфікування живими вакцинами пацієнтів, які отримують анти-TNF-терапію. Застосування живих вакцин може призвести до клінічних проявів інфекцій, включаючи дисеміновані. Не рекомендується призначати щеплення живими вакцинами під час лікування Ремикейдом^®.

Серед новонароджених, чиї матері застосовували Ремикейд^® у період вагітності, повідомлялося про випадки дисемінованої БЦЖ-інфекції з летальним наслідком після щеплення вакциною БЦЖ після народження. Щонайменше 6 місяців має минути від народження до застосування живих вакцин новонародженим, чиї матері лікувалися інфліксимабом у період вагітності (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Застосування терапії іншими збудниками інфекцій, такими як живі ослаблені бактерії (наприклад, інстиляції сечового міхура БЦЖ для лікування раку), може призвести до клінічних проявів інфекцій, включаючи дисеміновані. Не рекомендується призначати терапію збудниками інфекції одночасно з Ремикейдом^®.

Аутоімунні процеси.

Відносний дефіцит TNFα, спричинений анти-TNF-терапією, може ініціювати розвиток аутоімунного процесу. При появі симптомів, що нагадують вовчакоподібний синдром, та виявленні антитіл до двоспіральної ДНК, лікування інфліксимабом слід припинити (див. розділ «Побічні реакції»).

Неврологічні ефекти.

Застосування інгібіторів TNFα, у т.ч. інфліксимабу, асоційоване з випадками виникнення або загострення клінічних симптомів та/або радіографічних ознак демієлінізуючих уражень центральної нервової системи, включаючи розсіяний склероз, демієлінізуючі ураження периферичної нервової системи, у т.ч. синдром Гійєна-Барре. Рекомендується ретельна оцінка переваг/ризику лікування Ремикейдом^® пацієнтів з демієлінізуючими розладами, у тому числі в анамнезі. При розвитку таких захворювань лікування Ремикейдом^® слід припинити.

Злоякісні новоутворення та лімфопроліферативні порушення.

У клінічних дослідженнях із застосуванням TNF-блокуючих засобів вища частота випадків розвитку лімфоми спостерігалася серед пацієнтів, які отримували TNF-блокатор, ніж серед пацієнтів контрольної групи. У ході клінічних випробувань застосування Ремикейду^® за усіма затвердженими показаннями випадки розвитку лімфоми у пацієнтів, які отримували Ремикейд^®, спостерігалися рідко, проте частіше порівняно із загальною популяцією. Протягом постмаркетингового періоду повідомлялося про випадки лейкемії у пацієнтів, які отримували лікування TNF-блокаторами. Існує підвищений ризик виникнення лімфоми та лейкемії у пацієнтів з ревматоїдним артритом, які страждають довготривалим, високоактивним запальним захворюванням, яке ускладнює проведення оцінки ризику.

У клінічному дослідженні застосування Ремикейду^® пацієнтам з хронічним обструктивним захворюванням легень (ХОЗЛ) середнього та тяжкого ступеня повідомлялося про більшу кількість випадків злоякісних новоутворень у групі пацієнтів, які отримували Ремикейд^®, порівняно з пацієнтами контрольної групи. Усі пацієнти, за даними анамнезу, були запеклими курцями. Слід з обережністю приймати рішення щодо лікування пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку злоякісних новоутворень через надмірне паління.

Не можна виключити ризику розвитку лімфом або інших злоякісних новоутворень у пацієнтів, яким проводять лікування TNF-блокаторами (див. розділ «Побічні реакції»). Тому слід з обережністю приймати рішення щодо застосування TNF-блокуючої терапії пацієнтам зі злоякісним новоутворенням в анамнезі або при вирішенні продовжувати терапію пацієнтам, у яки