Віреад

Виреад(Viread) інструкція з використання, дозування

• Склад
• Лікарська форма
• Фармакотерапевтична група
• Показання
• Протипоказання
• Спосіб застосування та дози
• Побічні реакції
• Передозування
• Застосування у період вагітності або годування груддю
• Діти
• Особливості застосування

склад

діюча речовина: 1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 300 мг тенофовіру дизопроксилу фумарату, що еквівалентно 245 мг тенофовіру дизопроксилу;

допоміжні речовини: крохмаль прежелатинізований; натрію кроскармелоза; лактоза, моногідрат; целюлоза мікрокристалічна; магнію стеарат; opadry ii white 32k18425 (лактоза, моногідрат; гіпромелоза 2910; титану діоксид (е 171); триацетин).

лікарська форма

таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

фармакотерапевтична група

противірусні засоби для системного застосування. нуклеозидні і нуклеотидні інгібітори зворотної транскриптази. код атс j05a f07.

показання

інфекція віл-1

таблетки препарату віреад призначають для лікування віл-1-інфікованих пацієнтів у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами.

таблетки препарату віреад призначають для лікування віл-1-інфікованих підлітків з резистентністю до нуклеозидних інгібіторів зворотньої транскриптази (нізт) або токсичністю, що виключають застосування лікарських засобів першої лінії пацієнтам у віці від 12 до < 18 років.

вибір препарату віреад для лікування віл-1-інфікованих пацієнтів, які проходили лікування антиретровірусними препаратами, повинен засновуватися на індивідуальній історії проведення тестування резистентності / або історії лікування пацієнтів.

гепатит в

препарат віреад призначений для лікування хронічного гепатиту b у дорослих із:

• скомпенсованим захворюванням печінки, з ознаками активної реплікації вірусу, постійним підвищенням рівня аланінамінотрансферази (алт) в сироватці крові та гістологічним проявом активного запалення та (або) фіброзу (див. розділ «фармакодинаміка»).
• підтвердженням ламівудинорезистентного гепатиту в (див. розділи «побічні реакції» і «фармакодинаміка»).
• декомпенсованим захворюванням печінки (див. розділи «побічні реакції», «особливості застосування» та «фармакодинаміка»).

препарат віреад призначений для лікування хронічного гепатиту b у підлітків віком від 12 до < 18 років з:

• компенсованим захворюванням печінки, ознаками активного захворювання імунної системи, тобто активної реплікації вірусу, постійним підвищенням рівня аланінамінотрансферази (алт) в сироватці крові та гістологічним проявом активного запалення та/або фіброзу (див. розділи «особливості застосування», «побічні реакції» та «фармакодинаміка»).

протипоказання

підвищена чутливість до діючої речовини чи до будь-якої з допоміжних речовин.

дитячий вік до 12 років.

спосіб застосування та дози

лікування повинен розпочинати лікар, який має досвід у лікуванні віл-інфекції та (або) хронічного гепатиту b.

дорослі.

рекомендована доза для лікування віл або для лікування хронічного гепатиту в становить 1 таблетку 1 раз на добу, що приймається перорально з їжею.

хронічний гепатит в. оптимальна тривалість лікування невідома. умовами для припинення лікування можуть бути:

лікування пацієнтів з позитивною реакцією на антиген вірусу гепатиту в (hbeag) без цирозу повинно тривати щонайменше 6-12 місяців після підтвердження сероконверсії hbe (зникнення антигенів вірусу гепатиту в й днк-вірусу гепатиту в з виявленням анти-нве) або до сероконверсії hbs, або зникнення ефективності (див. розділ «особливості застосування»). після припинення лікування слід регулярно перевіряти рівні алт та днк-вірусу гепатиту в в сироватці крові з метою встановлення будь-яких пізніх рецидивів віремії.

лікування пацієнтів з негативною реакцією на антиген вірусу гепатиту в без цирозу повинно тривати щонайменше до сероконверсії hbs або появи ознак зникнення ефективності лікування. у разі пролонгованого лікування, що триває довше 2 років, рекомендується регулярно проводити повторний перегляд лікування, щоб підтвердити, що обрана терапія залишається підхожою для пацієнта.

діти.

віл?1: для підлітків віком від 12 до < 18 років, маса тіла яких ? 35 кг, рекомендована доза віреаду становить 245 мг (одна таблетка), яку приймають перорально з їжею один раз на добу (див. розділи «побічні реакції» і «фармакодинаміка»).

хронічний гепатит b: для підлітків віком від 12 до < 18 років, маса тіла яких ? 35 кг, рекомендована доза віреаду становить 245 мг (одна таблетка) один раз на добу, яку приймають перорально з їжею (див. розділи «побічні реакції» і «фармакодинаміка»). оптимальна тривалість лікування на сьогодні невідома.

пропущена доза.

якщо пацієнт пропустив прийом чергової дози препарату віреад, і з моменту належного прийому не пройшло 12 годин, пацієнту слід якомога швидше прийняти препарат з їжею, потім дотримуватись звичайного розкладу прийому препарату. якщо пацієнт пропустив прийом чергової дози препарату віреад, і з моменту належного прийому пройшло більше 12 годин, тобто майже настав час приймати наступну дозу препарату, пацієнту не слід приймати пропущену дозу, а необхідно просто продовжити прийом препарату за розкладом.

якщо протягом 1 години після прийому препарату віреад у пацієнта виникло блювання, йому слід прийняти ще одну таблетку. якщо блювання виникло у пацієнта більше ніж через 1 годину після прийому віреаду, приймати ще одну таблетку немає потреби.

особливі групи пацієнтів

пацієнти літнього віку. на сьогодні немає даних, на основі яких можна дати рекомендації стосовно дозування для пацієнтів віком від 65 років (див. розділ «особливості застосування»).

ниркова недостатність. тенофовір виводиться з організму разом із сечею, тому пацієнти з нирковою дисфункцією зазнають підвищеного впливу тенофовіру.

дорослі. дані про безпеку та ефективність застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату пацієнтам з помірними та тяжкими нирковими порушеннями (кліренс креатиніну < 50 мл/хв) обмежені. оцінка показників безпечності у разі незначних ниркових порушень (кліренс креатиніну 50-80 мл/хв) у довготривалій перспективі не проводилася. з цієї причини пацієнтам з нирковими порушеннями тенофовіру дизопроксилу фумарат слід застосовувати, якщо потенційна користь лікування вважається такою, що переважає ризик. коригування інтервалу дозування рекомендується для пацієнтів з кліренсом креатиніну < 50 мл/хв, включаючи пацієнтів, які проходять гемодіаліз.

незначні ниркові порушення (кліренс креатиніну 50-80 мл/хв). обмежені дані, отримані в результаті клінічних досліджень, свідчать на користь застосування для пацієнтів з незначними нирковими порушеннями тенофовіру дизопроксилу фумарату один раз на добу.

помірні ниркові порушення (кліренс креатиніну 30-49 мл/хв). прийом 1 таблетки віреаду кожні 48 годин можливий на основі моделювання фармакокінетичних даних разової дози у віл-негативних суб’єктів та суб’єктів, не інфікованих вірусом гепатиту в, з різними ступенями ниркових порушень, у тому числі термінальною стадією ниркової недостатності, що потребували гемодіалізу. проте таке дозування не було підтверджене в межах клінічних досліджень. внаслідок цього клінічну реакцію на лікування та функцію нирок у таких пацієнтів потрібно уважно контролювати (див. розділ «особливості застосування» та «фармакокінетика»).

пацієнти з тяжкими нирковими порушеннями (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) та пацієнти, які перебувають на гемодіалізі. відповідне коригування дози не може бути застосоване через відсутність таблетки з іншим вмістом діючої речовини, отже застосування препарату пацієнтам цієї групи не рекомендується. якщо альтернативне лікування відсутнє, можна застосувати подовжені інтервали введення таким чином:

• при тяжких ниркових порушеннях: по 1 таблетці віреаду приймати кожні 72-96 годин (двічі на тиждень);
• пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі: по 1 таблетці віреаду кожні 7 діб після завершення сеансу гемодіалізу*.

* загалом, введення 1 раз на тиждень, припускаючи 3 сеанси гемодіалізу на тиждень, тривалістю приблизно 4 години кожний, або після 12 годин кумулятивного гемодіалізу.

зазначені коригування інтервалу доз не були підтверджені в межах клінічних досліджень. моделювання дає підстави припустити, що тривалий інтервал дозування віреаду в таблетках, вкритих плівковою оболонкою, не є оптимальним і може призвести до підвищеної токсичності й, можливо, неадекватної реакції. з цієї причини клінічну реакцію на лікування та функцію нирок потрібно контролювати (див. розділ «особливості застосування» та «фармакокінетика»)

не можна дати рекомендацій стосовно дозування для пацієнтів, яким не застосовують гемодіаліз, з кліренсом < 10 мл/хв.

діти. застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату не рекомендується дітям з порушенням функції нирок (див. розділ «особливості застосування»).

печінкові порушення. для пацієнтів з печінковими порушеннями немає необхідності у коригуванні дози (див. розділ «особливості застосування» та «фармакокінетика»).

при припиненні прийому віреаду пацієнтами з хронічним гепатитом b, із супутнім інфікуванням віл або без нього, потрібно уважно спостерігати за станом пацієнтів з метою виявлення ознак загострення гепатиту (див. розділ «особливості застосування»).

спосіб застосування

таблетки віреад слід приймати один раз на добу, перорально, з їжею.

якщо пацієнти мають труднощі з ковтанням, таблетки віреад можна подрібнити та розчинити приблизно в 100 мл води, апельсинового або виноградного соку та відразу випити.

побічні реакції

стислі дані про профіль безпеки

віл-1 та гепатит в. рідко повідомлялося про випадки ниркових порушень, ниркової недостатності та проксимальної ниркової тубулопатії (в тому числі синдром фанконі), що іноді призводили до кісткових аномалій (рідко ? до переломів) у пацієнтів, які приймали тенофовіру дизопроксилу фумарат. для пацієнтів, які приймають віреад, рекомендується спостереження ниркової функції (див. розділ «особливості застосування»).

віл-1. побічні реакції лікування тенофовіру дизопроксилу фумаратом у поєднанні з іншими антиретровірусними препаратами можуть очікуватися приблизно у однієї третини пацієнтів. це зазвичай явища у шлунково-кишковому тракті від незначного до середнього ступеня. приблизно 1% пацієнтів, які отримували лікування тенофовіру дизопроксилу фумаратом, припинили лікування через явища у шлунково-кишковому тракті.

з тенофовіру дизопроксилу фумаратом асоціюється ліподистрофія (див. розділ «особливості застосування» та «опис вибраних побічних реакцій»).

не рекомендується одночасне введення тенофовіру дизопроксилу фумарату та диданозину, оскільки це призводить до підвищення ризику побічних реакцій (див. розділ «взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). рідко повідомлялося про випадки захворювання панкреатитом та лактат-ацидозом, іноді з летальним наслідком (див. розділ «особливості застосування»).

гепатит в. побічні реакції лікування тенофовіру дизопроксилу фумаратом (здебільшого незначні) можуть очікуватися у близько однієї чверті пацієнтів. під час клінічних досліджень за участю пацієнтів, інфікованих вірусом гепатиту в, найчастішою побічною реакцією на тенофовіру дизопроксилу фумарат була нудота (5,4 %).

повідомлялося про випадки сильного загострення гепатиту у пацієнтів, які отримували терапію, а також пацієнтів, які припинили лікування гепатиту в (див. розділ «особливості застосування»).

стислі дані про побічні реакції.

оцінка побічних реакцій на тенофовіру дизопроксилу фумарат заснована на даних безпеки, що були отримані в ході клінічних досліджень та постмаркетингового аналізу. всі побічні реакції вказані в таблиці 1.

клінічні дослідження віл-1. оцінка побічних реакцій за даними клінічного дослідження віл-1 ґрунтується на результатах двох досліджень, у межах яких 653 пацієнти, які раніше отримували лікування, приймали тенофовіру дизопроксилу фумарат (n = 443) або плацебо (n = 210) у поєднанні з іншими антиретровірусними препаратами протягом 24 тижнів, а також на даних подвійного сліпого порівняльного контрольованого дослідження, в межах якого 600 пацієнтів, які раніше не отримували лікування, приймали 245 мг тенофовіру дизопроксилу (як фумарат) (n = 299) або ставудин (n = 301) у поєднанні з ламівудином та ефавіренцом протягом 144 тижнів.

клінічні дослідження гепатиту в. оцінка побічних реакцій за даними клінічного дослідження гепатиту в головним чином ґрунтується на результатах двох подвійних сліпих порівняльних контрольованих досліджень, у межах яких 641 пацієнт із хронічним гепатитом в та компенсованим захворюванням печінки отримував 245 мг тенофовіру дизопроксилу (у вигляді фумарату) щоденно (n = 426) або адефовіру дипівоксилу 10 мг щоденно (n = 215) протягом 48 тижнів. побічні реакції, що спостерігалися протягом 384-тижневого безперервного лікування, відповідали профілю безпеки тенофовіру дизопроксилу фумарату. після початкового зниження дози приблизно до 4,9 мл/хв (за рівнянням кокрофта – голта) або 3,9 мл/хв/1,73 м² (за рівнянням модифікації дієти при захворюваннях нирок [mdrd]) після перших 4 тижнів лікування, щорічне зниження порівняно з вихідним рівнем функції нирок, про яке повідомляли у пацієнтів, які проходили лікування тенофовіру дизопроксилу фумаратом, становило 1,41 мл/хв на рік (за рівнянням кокрофта – голта) і 0,74 мл/хв/1,73 м² на рік (за рівнянням mdrd).

пацієнти з декомпенсованим захворюванням печінки.

профіль безпеки тенофовіру дизопроксилу фумарату для пацієнтів з декомпенсованим захворюванням печінки оцінювався під час подвійного сліпого активно контрольованого дослідження (gs-us-174-0108), в межах якого пацієнти отримували лікування тенофовіру дизопроксилу фумаратом (n = 45) або емтрицитабіном плюс тенофовіру дизопроксилу фумарат (n = 45), або ентекавіром (n = 22) протягом 48 тижнів.

у групі прийому тенофовіру дизопроксилу фумарату 7 % пацієнтів припинили лікування через побічні реакції, а у 9 % пацієнтів спостерігалося підтверджене підвищення креатиніну в сироватці ? 0,5 мг/дл або підтверджений рівень фосфату в сироватці < 2 мг/дл до 48 тижня. статистично значущої різниці між групою комбінованого прийому тенофовіру та групою прийому ентекавіру не було. через 168 тижнів у 16% (у 7 із 45) пацієнтів з групи прийому тенофовіру дизопроксилу фумарату, у 4% (у 2 із 45) пацієнтів з групи прийому емтрицитабіну та тенофовіру дизопроксилу фумарату і у 14% (у 3 із 22) пацієнтів з групи прийому ентекавіру спостерігалась непереносимість. у 13% (у 6 із 45) пацієнтів з групи прийому тенофовіру дизопроксилу фумарату, у 13% (у 6 із 45) пацієнтів з групи прийому емтрицитабіну та тенофовіру дизопроксилу фумарату, і у 9 % (у 2 із 22) пацієнтів з групи прийому ентекавіру було підтверджено збільшення сироваткового креатиніну ? 0,5 мг/дл або підтверджений рівень фосфату в сироватці < 2 мг/дл.

на 168 тижні в цій популяції пацієнтів з декомпенсованим захворюванням печінки частота летальних випадків становила 13% (у 6 із 45) в групі прийому тенофовіру дизопроксилу фумарату, 11% (у 5 із 45) в групі прийому емтрицитабіну та тенофовіру дизопроксилу фумарату та 14% (у 3 із 22) в групі прийому ентекавіру. частота виникнення гепатоцелюлярної карциноми становила 18% (у 8 із 45) в групі прийому тенофовіру дизопроксилу фумарату, 7% (у 3 із 45) в групі прийому емтрицитабіну та тенофовіру дизопроксилу фумарату, і 9% (у 2 із 22) в групі прийому ентекавіру.

повідомлялося про те, що суб’єкти з високим показником cpt (за класифікацією child-pugh-turcotte) на початковому рівні мали більш високий ризик розвитку серйозних побічних реакцій (див. розділ «особливості застосування»).

пацієнти з хронічним гепатитом b, резистентні до ламівудину. нових побічних реакцій до тенофовіру дизопроксилу фумарату не було виявлено в рандомізованому, подвійному сліпому дослідженні (gs-us-174-0121), в якому 280 пацієнтів, резистентних до ламівудину, отримували лікування тенофовіру дизопроксилу фумаратом (n = 141) або емтрицитабіном/тенофовіру дизопроксилу фумаратом (n = 139) протягом 96 тижнів.

зведена таблиця побічних реакцій.

побічні реакції з потенційним (щонайменше можливим) відношенням до лікування зазначені нижче за класами систем органів та частотою. в межах кожної групи за частотою небажані явища наведені в порядку зменшення серйозності. побічні реакції за частотою визначаються як: дуже часто (? 1/10), часто (від ? 1/100 до < 1/10), нечасто (від ? 1/1000 до < 1/100) та рідко (від ? 1/10 000 до < 1/1000).

таблиця 1

стислі дані про побічні реакції, пов’язані з прийомом тенофовіру дизопроксилу фумарату, на основі клінічного дослідження та постмаркетингового аналізу

¹ побічна реакція може виникнути як наслідок проксимальної ниркової тубулопатії. не вважається, що вона причинно пов’язана з тенофовіру дизопроксилу фумаратом за відсутності цього захворювання.

² побічна реакція була встановлена під час постмаркетингового дослідження, але не спостерігалася під час рандомізованих контрольованих досліджень або програми розширеного доступу до тенофовіру дизопроксилу фумарату. категорія частоти була встановлена зі статистичних розрахунків на основі загальної кількості пацієнтів, які приймали тенофовіру дизопроксилу фумарат у межах рандомізованих контрольованих досліджень та програми розширеного доступу (n = 7319).

опис окремих побічних реакцій

віл-1 та гепатит в.

ниркова недостатність. оскільки препарат віреад може призвести до порушення роботи нирок, рекомендується спостерігати за функцією нирок (див. розділи «особливості застосування» та «стислі дані про профіль безпеки»). проксимальна ниркова тубулопатія загалом була вилікувана або спостерігалося поліпшення після припинення прийому тенофовіру дизопроксилу фумарату. проте у деяких пацієнтів процес зниження кліренсу креатиніну не був повністю припинений, незважаючи на відміну застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату. пацієнти з ризиком порушення функції нирок (наприклад, пацієнти з вихідними факторами ризику ниркових порушень, пацієнти з прогресуючим віл-захворюванням або пацієнти, які отримують супутнє лікування нефротоксичності) мають підвищений ризик виникнення неповного відновлення функції нирок, незважаючи на припинення прийому тенофовіру дизопроксилу фумарату (див. розділ «особливості застосування»).

віл-1.

взаємодія з диданозином. одночасний прийом тенофовіру дизопроксилу фумарату та диданозину не рекомендується, оскільки це призводить до підвищення на 40-60 % впливу дії диданозину на системи, що збільшує ризик виникнення побічних реакцій, пов’язаних з диданозином (див. розділ «взаємодія з іншими лікарськими засобами»). рідко повідомлялося про випадки захворювання панкреатитом та лактат-ацидозом, іноді з летальним наслідком.

ліпіди, ліподистрофія та метаболічні відхилення. комбінована антиретровірусна терапія (карт) була пов’язана з метаболічними відхиленнями від норми, такими як гіпертригліцеридемія, гіперхолестеринемія, інсулінова резистентність, гіперглікемія та гіперлактатемія (див. розділ «особливості застосування»).

карт була пов’язана з перерозподілом жирів в організмі віл-пацієнтів (ліподистрофія), включаючи втрату периферійного та лицевого підшкірного жиру, підвищену кількість внутрішньочеревного та нутрощевого жиру, гіпертрофію грудей та накопичення жиру у спинно-шийній ділянці (бичачий горб) (див. розділ «особливості застосування»).

у межах 144-тижневого контрольованого клінічного дослідження за участю пацієнтів, які раніше не лікувалися антиретровірусними засобами, що проводилося для порівняння тенофовіру дизопроксилу фумарату зі ставудином у поєднанні з ламівудином та ефавіренцом, спостерігалося, що ризик ліподистрофії у разі прийому тенофовіру дизопроксилу фумарату був значно меншим, ніж при прийомі ставудину. група прийому тенофовіру дизопроксилу фумарату також мала значно менший середній показник збільшення тригліцеридів та загального рівня холестерину натщесерце у порівнянні з іншою групою.

синдром імунної реактивації. у віл-інфікованих пацієнтів з тяжкою імунною недостатністю на час введення комбінованої антиретровірусної терапії (карт) може виникнути запальна реакція на асимптоматичні або залишкові опортуністичні патогени. також повідомлялося про аутоімунні захворювання (такі як хвороба грейвса); однак зареєстрований час до виникнення хвороби дуже варіювався і ці явища можуть спостерігатися через багато місяців після початку лікування (див. розділ «особливості застосування»).

остеонекроз. випадки остеонекрозу спостерігалися у пацієнтів із загальновизначеними факторами ризику, розвиненим віл-захворюванням або тривалим впливом карт. частота виникнення зазначеного явища невідома (див. розділ «особливості застосування»).

гепатит в.

загострення гепатиту протягом лікування. в межах досліджень за участю пацієнтів, які раніше не приймали нуклеозиди, підвищення рівня алт протягом лікування з перевищенням верхньої межі норми в 10 разів та перевищенням початкового рівня в 2 рази спостерігалося у 2,6 % пацієнтів, які отримували лікування тенофовіру дизопроксилу фумаратом. підвищення рівня алт мало середній час прояву 8 тижнів, корегувалося тривалим лікуванням. у більшості випадків такі підвищення алт пов’язувалися з ? 2 log₁₀ копій/мл зменшенням вірусного навантаження, що передувало або збігалося з підвищенням алт. протягом лікування рекомендується спостерігати за функцією печінки (див. розділ «особливості застосування»).

загострення гепатиту після припинення лікування. після припинення терапії гепатиту в у пацієнтів, інфікованих вірусом гепатиту в, виникали клінічні та лабораторні ознаки загострення гепатиту (див. розділ «особливості застосування»).

застосування підліткам

віл-1.

побічні реакції оцінювали в одному рандомізованому дослідженні (дослідження gs-us-104-0321) за участю 87 віл-1-інфікованих пацієнтів-підлітків (віком від 12 до < 18 років), які отримували лікування тенофовіру дизопроксилу фумаратом (n = 45) або плацебо (n = 42) у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами протягом 48 тижнів (див. розділ «фармакодинаміка»). побічні реакції, що спостерігалися у пацієнтів підліткового віку, які отримували лікування тенофовіру дизопроксилу фумаратом, відповідали таким у дорослих під час клінічних досліджень застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату (див. розділ «зведена таблиця побічних реакцій» і «фармакодинаміка»).

у віл-1-інфікованих підлітків z-показники мінеральної щільності кісток (мщк), які спостерігалися при прийомі тенофовіру дизопроксилу фумарату, були нижчими, ніж при застосуванні плацебо.

хронічний гепатит b.

побічні реакції оцінювали в одному рандомізованому дослідженні (дослідження gs?us?174?0115) за участю 106 пацієнтів підліткового віку (від 12 до < 18 років) з хронічним гепатитом b, які отримували лікування тенофовіру дизопроксилом 245 мг (у вигляді фумарату) (n = 52) або плацебо (n = 54) протягом 72 тижнів. побічні реакції, що спостерігалися у пацієнтів підліткового віку, які отримували лікування тенофовіру дизопроксилу фумаратом, відповідали таким у дорослих у ході клінічних досліджень застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату (див. розділ «зведена таблиця побічних реакцій» і «фармакодинаміка»).

зниження мщк спостерігалося у hbv-інфікованих підлітків. z?показник мщк, що спостерігався у пацієнтів, які отримували лікування тенофовіру дизопроксилу фумаратом, відповідав такому у пацієнтів, які отримували плацебо (див. розділи «особливості застосування»» та «фармакодинаміка»).

інші особливі групи пацієнтів.

пацієнти літнього віку. дослідження дії тенофовіру дизопроксилу фумарату на пацієнтів віком понад 65 років не проводилось. пацієнти літнього віку більш схильні мати знижену ниркову функцію, тому під час лікування тенофовіру дизопроксилу фумаратом цієї популяції слід дотримуватися обережності (див. розділ «особливості застосування»).

пацієнти з нирковою недостатністю. оскільки тенофовіру дизопроксилу фумарат може призвести до нефротоксичності, рекомендується контролювати ниркову функцію всіх пацієнтів з нирковою недостатністю, які приймають віреад (див. розділи «спосіб застосування та дози», «особливості застосування» та «фармакокінетика»). не рекомендується застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату дітям з порушенням функції нирок (див. розділи «спосіб застосування та дози» та «особливості застосування»).

у разі виникнення побічних реакцій зверніться до лікаря.

передозування

симптоми

у разу передозування за пацієнтом слід спостерігати для виявлення ознак токсичності (див. розділи «побічні реакції»), якщо необхідно, слід застосовувати стандартне підтримуюче лікування.

лікування

тенофовір може видалятися за допомогою гемодіалізу, медіанне значення кліренсу тенофовіру становить 134 мл/хв. виведення тенофовіру за допомогою перитонеального діалізу не досліджувалося.

застосування у період вагітності або годування груддю

вагітність

невелика кількість даних про застосування препарату вагітними (300 –– 1000 наслідків вагітності) вказує на відсутність мальформації або токсичності для ембріона/новонародженого, пов’язаної з тенофовіру дизопроксилу фумаратом. за результатами досліджень на тваринах, не було виявлено токсичного впливу на репродуктивну функцію. застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату можливе у період вагітності, якщо це необхідно.

годування груддю

було виявлено, що тенофовір проникає в молоко жінок. існує недостатня кількість інформації щодо впливу тенофовіру на новонароджених/немовлят. тому віреад не слід застосовувати під час годування груддю.

загалом, як правило, віл- та hbv-інфікованим жінкам не рекомендується годувати груддю з метою уникнення передачі віл- або hbv-інфекції дитині.

фертильність

кількість клінічних даних щодо впливу тенофовіру дизопроксилу фумарату на фертильність обмежена. за результатами дослідження на тваринах, несприятливого впливу застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату на фертильність виявлено не було.

діти

безпека та ефективність застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату дітям віком до 12 років та з масою тіла < 35 кг не встановлені. дані відсутні.

особливості застосування

загальні

перед тим як розпочинати терапію тенофовіру дизопроксилу фумаратом, аналіз на антитіло до віл слід запропонувати всім hbv-інфікованим пацієнтам (див. нижче розділи «супутнє інфікування віл-1 та гепатитом b»).

віл?1: оскільки не доведено, що ефективне пригнічення вірусу антиретровірусним лікуванням препаратом віреад істотно знижує ризик передачі інфекції статевим шляхом, залишковий ризик не може бути виключений. заходів щодо запобігання передачі потрібно вжити відповідно до національних рекомендацій.

хронічний гепатит b: пацієнти мають бути поінформовані про відсутність доказів того, що тенофовіру дизопроксилу фумарат запобігає ризику передачі іншим особам шляхом статевого контакту або потрапляння у кров. слід продовжувати вживати відповідних запобіжних заходів.

одночасне застосування з іншими лікарськими засобами.

• віреад не слід застосовувати з іншими лікарськими засобами, що містять тенофовіру дизопроксилу фумарат.
• віреад не слід застосовувати одночасно з адефовіру дипівоксилом.
• не рекомендується одночасне застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату та диданозину. одночасне застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату та диданозину призводить до 40-60 % підвищення системної експозиції до диданозину, що збільшує ризик пов’язаних з диданозином несприятливих явищ. повідомлялося про нечасті, іноді летальні, випадки панкреатиту та лактоацидозу. одночасне застосування тенофовіру дизопроксилу фумарату та диданозину в дозі 400 мг на добу було пов’язане зі значним зменшенням кількості клітин cd4, можливо через міжклітинну взаємодію, що підвищує фосфорильований (тобто активний) диданозин. зменшене дозування 250 мг диданозину, що вводиться разом з терапією тенофовіру дизопроксилу фумаратом, було пов’язане з повідомленнями про високу частоту вірусологічно невдалого лікування при кількох досліджених комбінаціях для лікування віл-1 інфекції.

потрійна терапія з нуклеозидами/нуклеотидами. надходили повідомлення про високу частоту вірусологічно невдалого лікування та появу резистентності на ранній стадії у віл-пацієнтів, якщо тенофовіру дизопроксилу фумарат поєднувався з ламівудином та абакавіром, а також з ламівудином та диданозином частотою введення 1 раз на добу.

вплив на нирки та кістки у дорослих

вплив на функцію нирок. тенофовір головним чином виводиться нирками. надходили повідомлення про ниркову недостатність, ниркові порушення, підвищений рівень креатиніну, гіпофосфатемію та проксимальну тубулопатію (включаючи синдром фанконі) при застосуванні тенофовіру дизопроксилу фумарату в клінічній практиці (див. розділ «побічні реакції»).

контроль функції нирок. рекомендується проведення розрахунку кліренсу креатиніну в усіх пацієнтів до початку лікування тенофовіру дизопроксилу фумаратом та перевірка функції нирок (кліренс креатиніну та рівень фосфату в сироватці) через 2 –– 4 тижні лікування, через 3 місяці лікування, а потім кожні 3 –– 6 місяців у пацієнтів, які не мають факторів ризику розвитку ниркових порушень. у пацієнтів з підвищеним ризиком порушення ниркової функції необхідно проводити більш часті перевірки функції нирок.

лікування захворювань нирок

якщо рівень фосфату у сироватці крові < 1,5 мг/дл (0,48 ммоль/л) або кліренс креатиніну зменшений до <