Діокор 80 мг таблетки №30 Фарма Старт ТОВ (Україна, Київ)

Діокор 80 (Diocor 80) інструкція по застосуванню

Склад

діючі речовини: валсартан, гідрохлоротіазид;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить:

• 80 мг валсартану і 12,5 мг гідрохлоротіазиду (Діокор 80) або
• 160 мг валсартану і 12,5 мг гідрохлоротіазиду (Діокор 160);

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль картопляний, крохмаль кукурудзяний, натрію лаурилсульфат, тальк, натрію кроскармелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, покриття для нанесення оболонки Діокор 80 – Opadry II White (поліетиленгліколь, спирт полівініловий, тальк, титану діоксид (Е 171)); Діокор 160 – Opadry II Orange (тальк, спирт полівініловий, хіноліновий жовтий (Е 104), поліетиленгліколь, заліза оксид червоний (Е 172), заліза оксид жовтий (Е 172), титану діоксид (Е 171)).

Лікарська форма

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

• Діокор 80 – таблетки круглої форми з двоопуклою поверхнею, вкриті плівковою оболонкою білого кольору.
• Діокор 160 – таблетки круглої форми з двоопуклою поверхнею, вкриті плівковою оболонкою коричнево-оранжевого кольору.

Фармако-терапевтична група

Комбіновані препарати інгібіторів ангіотензину ІІ. Валсартан та діуретики.

Код АТХ С09D А03.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Діокор – антигіпертензивний препарат, до складу якого входять антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ і тіазидний діуретик.

Активним гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи є ангіотензин ІІ, утворений з ангіотензину І з участю ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ).

Ангіотензин ІІ зв’язується зі специфічними рецепторами, розташованими на клітинних мембранах у різних тканинах. Він має широкий спектр фізіологічної дії, включаючи як безпосередню, так і опосередковану участь у регулюванні артеріального тиску.

Як потужна судинозвужувальна речовина ангіотензин ІІ чинить пряму вазопресорну дію. Крім того, він сприяє затримці натрію і стимулює секрецію альдостерону.

Валсартан – активний та специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ, призначений для внутрішнього застосування. Він діє вибірково на рецептори підтипу АТ1, які відповідають за ефекти ангіотензину ІІ. Збільшені рівні ангіотензину II внаслідок блокади АТ1-рецепторів валсартаном можуть стимулювати вільні АТ2-рецептори, що врівноважує ефект АТ1-рецепторів. Валсартан не має будь-якої часткової активності агоніста відносно АТ1-рецепторів і має набагато більшу (приблизно у 20000 разів) спорідненість з АТ1-рецепторами, ніж з АТ2-рецепторами.

Валсартан не пригнічує АПФ (кініназа ІІ), який перетворює ангіотензин І в ангіотензин ІІ і руйнує брадикінін. Не спостерігається ніяких побічних ефектів, зумовлених брадикініном.

У клінічних дослідженнях, у ході яких валсартан порівнювався з інгібітором АПФ, частота випадків сухого кашлю була значно меншою (Р < 0,05) у пацієнтів, які лікувалися валcартаном, ніж у пацієнтів, які застосовували інгібітор АПФ (2,6 % порівняно з 7,9 % відповідно). Відомо, що у пацієнтів, які раніше лікувалися інгібітором АПФ, розвивався сухий кашель, при лікуванні валсартаном це ускладнення було відзначено у 19,5 % випадків, а при лікуванні тіазидним діуретиком – у 19 % випадків, у той час як у групі хворих, які отримували лікування інгібітором АПФ, кашель спостерігався у 68,5 % випадків (Р < 0,05). Валсартан не вступає у взаємодію і не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, які відіграють важливу роль у регуляції функції серцево-судинної системи.

У пацієнтів із гіпертензією препарат спричиняє зниження артеріального тиску, не впливаючи при цьому на частоту пульсу.

У більшості пацієнтів після застосування разової дози препарату початок антигіпертензивної активності відзначається у межах 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається у межах 4-6 годин.

Антигіпертензивний ефект зберігається більше 24 годин після прийому разової дози. За умови регулярного застосування препарату максимальний терапевтичний ефект зазвичай досягається протягом 2-4 тижнів і утримується на досягнутому рівні у ході тривалої терапії. При прийомі комбінації з гідрохлоротіазидом спостерігається ефективніше зниження артеріального тиску.

Точкою дії тіазидних діуретиків є корковий відділ дистальних звивистих ниркових канальців, де розташовані рецептори, що мають високу чутливість до дії діуретиків, де відбувається пригнічення транспорту іонів натрію і хлору. Механізм дії тіазидів пов’язаний із пригніченням насоса Na+Cl-, що відбувається за рахунок конкуренції за місця транспорту Сl-. У результаті цього екскреція іонів натрію і хлору збільшується приблизно однаково. Внаслідок діуретичної дії спостерігається зменшення об’єму циркулюючої крові, у результаті чого підвищується активність реніну, секреція альдостерону, виведення з сечею калію і, отже, зниження концентрації калію у сироватці крові. Взаємозв’язок між реніном і альдостероном опосередковується ангіотензином ІІ, тому застосування антагоніста рецепторів ангіотензину ІІ зменшить втрату калію, пов’язану із застосуванням тіазидного діуретика.

Немеланомний рак шкіри: відомо, що на підставі даних епідеміологічних досліджень було виявлено кумулятивний дозозалежний взаємозв'язок між прийомом гідрохлоротіазиду і розвитком немеланомного раку шкіри. Існують дані, що одне дослідження включало популяцію, яка складалася із 71533 випадків базальноклітинної карциноми і 8629 випадків плоскоклітинної карциноми, у контрольній групі з 1430833 і 172462 випадків відповідно. Застосування високих доз гідрохлоротіазиду (сумарна доза ≥50000 мг) характеризувалося наступним скоригованим ставленням шансів 1,29 (95 % ДІ: 1,23-1,35) для базальноклітинної карциноми і 3,98 (95 % ДІ: 3,68-4,31) для плоскоклітинної карциноми. При базальноклітинній карциномі і плоскоклітинній карциномі спостерігалася виражена кумулятивна залежність доза-ефект. Інше дослідження показало можливий взаємозв'язок між раком губи (плоскоклітинною карциномою) і впливом гідрохлоротіазиду: 633 випадки раку губи відповідали 63067 випадків у контрольній групі (використовувалася стратегія вибірки з урахуванням ризику). Кумулятивна залежність доза-ефект була продемонстрована за допомогою скоригованих відносин шансів, яке становило 2,1 (95 % ДІ: 1,7-2,6). Показник збільшувався до 3,9 (3,0-4,9) при застосуванні високих доз гідрохлоротіазиду (~ 25000 мг) і до 7,7 (5,7-10,5) при застосуванні найвищих кумулятивних доз препарату (~ 100000 мг ).

Фармакокінетика.

Валсартан.

Після внутрішнього прийому препарату всмоктування валсартану і гідрохлоротіазиду відбувається швидко, однак ступінь всмоктування варіює у широких межах. Середня величина абсолютної біодоступності препарату Діокор становить 23 %. Фармакокінетична крива валсартану має низхідний мультиекспоненціальний характер (T1/2α < 1 години та T1/2β майже 9 годин). У діапазоні вивчених доз кінетика валсартану має лінійний характер. При повторному застосуванні препарату змін кінетичних показників не відзначалося. При прийомі препарату 1 раз на добу кумуляція незначна. Концентрації препарату у плазмі крові у жінок і чоловіків були однакові. Валсартан значною мірою (на 94-97 %) зв’язується з білками сироватки крові, головним чином з альбумінами. Рівноважний об’єм розподілу низький (близько 17 л). Порівняно з печінковим кровотоком (приблизно 30 л/год), плазмовий кліренс валсартану відбувається відносно повільно (приблизно 2 л/год). Виведення валсартану з калом становить 70 % (від величини прийнятої внутрішньо дози). З сечею виводиться близько 30 %, головним чином у незміненому вигляді.

При застосуванні валсартану з їжею площа під кривою «концентрація-час» (AUC) зменшується на 48 %, хоча, починаючи приблизно з 8 годин після прийому препарату, концентрація препарату у плазмі як у разі прийому його натще, так і у разі прийому з їжею однакові. Зменшення площі під кривою «концентрація-час» не супроводжується значним зниженням терапевтичного ефекту.

Гідрохлоротіазид.

Після застосування внутрішньо всмоктування гідрохлоротіазиду відбувається дуже швидко (tmax приблизно 2 години). Фармакокінетика препарату у фазах розподілу і виведення описується загалом біекспоненціальною низхідною кривою; період напіввиведення кінцевої фази – 6-15 годин. У терапевтичному діапазоні доз середня величина AUC зростає прямо пропорційно до підвищення дози. При повторних призначеннях фармакокінетика гідрохлоротіазиду не змінюється; при застосуванні один раз на добу кумуляція незначна. При застосуванні внутрішньо абсолютна біодоступність гідрохлоротіазиду становить 60-80 %. Виводиться з сечею: більше 95 % дози у незміненому вигляді і приблизно 4 % – у вигляді гідролізату 2-аміно-4-хлоро-m-бензенедисульфонаміду.

При одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду з їжею відзначалося як підвищення, так і зниження його системної біодоступності порівняно з відповідним показником при прийомі натщесерце. Діапазон цих змін невеликий і клінічно незначущий.

Валсартан/гідрохлоротіазид.

При одночасному прийомі з валсартаном системна біодоступність гідрохлоротіазиду знижується приблизно на 30 %. Одночасне застосування гідрохлоротіазиду не чинить істотного впливу на кінетику валсартану. Зазначена взаємодія не впливає на ефективність комбінованого застосування валсартану і гідрохлоротіазиду. У контрольованих клінічних дослідженнях був виявлений чіткий антигіпертензивний ефект цієї комбінації, який перевищував ефект кожного із компонентів окремо, а також ефект плацебо.

Фармакокінетика в окремих групах пацієнтів.

Пацієнти літнього віку.

Відомо, що у деяких пацієнтів літнього віку системний вплив валсартану був дещо більше виражений, ніж у пацієнтів молодого віку, однак він не був клінічно значущим.

Доступні дані дають змогу припустити, що у пацієнтів літнього віку як здорових, так і тих, які страждають на артеріальну гіпертензію, системний кліренс гідрохлоротіазиду нижчий, ніж у здорових молодих добровольців.

Пацієнти з порушенням функції нирок.

Пацієнтам з кліренсом креатиніну 30-70 мл/хв корекція дози не потрібна.

Немає даних про застосування комбінації валсартан/гідрохлоротіазид у пацієнтів із вираженими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) і пацієнтів, які знаходяться на гемодіалізі.

Валсартан має високий ступінь зв’язування з білками плазми і не виводиться при гемодіалізі; гідрохлоротіазид, навпаки, виводиться з організму при гемодіалізі.

Виведення гідрохлоротіазиду нирками відбувається шляхом пасивної фільтрації та активної секреції у просвіт ниркових канальців. Стан функції нирок відіграє велику роль у фармакокінетиці гідрохлоротіазиду, враховуючи, що цей препарат виводиться лише нирками.

Порушення функції печінки.

Відомо, що системний вплив валсартану у пацієнтів зі слабко вираженими (n=6) і помірно вираженими (n=5) порушеннями функції печінки був у 2 рази більший, ніж у здорових добровольців. Даних щодо застосування валсартану пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки немає. Захворювання печінки істотно не впливають на фармакокінетику гідрохлоротіазиду, і тому зниження його дози не потрібне.

Клінічні характеристики.

Показання до застосування

Діокор 80 призначений для лікування есенціальної артеріальної гіпертензії.  Тобто він показаний пацієнтам, чий кров'яний тиск не вдається адекватно контролювати за допомогою одного лише лікарського засобу. Комбінований склад препарату допомагає ефективніше впливати на артеріальний тиск.

Протипоказання та обмеження

Діокор 80 не слід застосовувати у таких випадках:

• підвищена чутливість до будь-якого з компонентів препарату або до інших засобів, похідних сульфонаміду;

• тяжкі функціональні порушення печінки, зокрема, цироз печінки та застій жовчі;

• тяжкі порушення функціональності нирок. Якщо кліренс креатиніну становить менше ніж 30 мл/хв, а також при анурії;

• виражені електролітні порушення: стійка до лікування гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія, а також симптоматична гіперурикемія;

• вагітність та її планування: препарат протипоказаний вагітним жінкам та жінкам, які планують зачаття.

Заборонено поєднувати прийом Діокору з аліскіреном хворим з цукровим діабетом або функціональними порушеннями нирок. Це стосується також одночасного застосування інших антагоністів рецепторів ангіотензину (АРА) або інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (ІАПФ) з аліскіреном.

Спосіб застосування та дози

Діокор призначений для перорального застосування. Рекомендоване дозування:

• зазвичай розпочинають з 1 таблетки Діокор 80 один раз на добу;

• якщо через 3-4 тижні від початку лікування не досягнуто достатнього зниження артеріального тиску, може бути розглянута можливість переходу на дозу 2 таблетки Діокор 80 (160 мг валсартану / 12,5 мг гідрохлоротіазиду) один раз на добу.

Максимальна добова доза складає 320 мг валсартану / 25 мг гідрохлоротіазиду. Максимальний ефект зазвичай досягається протягом 2-4 тижнів лікування, хоча для деяких пацієнтів цей період може становити 4-8 тижнів. Препарат приймають незалежно від споживання їжі, таблетки потрібно запивати водою.

Особливості дозування для деяких груп пацієнтів:

• пацієнтам з легкими або помірними порушеннями функції нирок корекція дози не знадобиться;

• пацієнтам з легкою та помірною печінковою недостатністю небіліарного походження, без холестазу. Для них доза валсартану не повинна бути більшою ніж 80 мг, тому препарат слід призначати з обережністю;

• зміна дози для пацієнтів літнього віку не знадобиться;

• безпека та ефективність Діокору для дітей не встановлені, тому його не застосовують в педіатричній практиці.

Тривалість курсу прийому препарату визначається лікарем в кожному окремому випадку.

Побічні ефекти

Небажані реакції, що спостерігалися під час клінічних досліджень та у післяреєстраційний період при застосуванні валсартану в комбінації з гідрохлоротіазидом, а також окремих компонентів, наведені нижче за класами систем органів.

Частота небажаних реакцій:

• дуже часто (≥1/10): збільшення рівня ліпідів крові при застосуванні високих доз гідрохлоротіазиду);

• часто (≥1/100, <1/10): головний біль, підвищена втомлюваність, кашель, нежить, фарингіт, інфекції дихальних шляхів, біль у спині, артралгія постуральна, яка може посилюватися при вживанні алкоголю, анестетиків або седативних засобів. Крім того, достатньо часто зустрічається гіпомагніємія, гіперурикемія, втрата апетиту, помірно виражені нудота та блювання, у чоловіків — імпотенція;

• нечасто (≥1/1000, <1/100): зневоднення, астенія, запаморочення, безсоння, тривожність, парестезії, бронхіт, задишка, синусит, біль у глотці та гортані, сухість у роті, закладеність, респіраторний дистрес. Може виникати біль у животі, розлади травлення, нудота, гастроентерит, біль у руках або ногах, у грудях, шиї, артрит, розтягнення та деформації, м'язові судоми, міалгія. Спостерігається подекуди часте сечовипускання, інфекції сечовивідних шляхів;

• рідко (≥1/10000, <1/1000) вірусні інфекції, лихоманка, депресія, порушення та/чи нечіткість зору, ксантопсія, кон'юнктивіт, нечіткість зору у перші тижні лікування, прискорене серцебиття, тахікардія, серцева аритмія. Можуть виникати набряк, артеріальна гіпотензія, гіпергідроз, отит середнього вуха, шум/дзвін у вухах, вертиго, пневмонія, набряк легень, пневмоніт, носова кровотеча. Серед інших рідкісних проявів: запор, відчуття дискомфорту в ШКТ, діарея, внутрішньопечінковий холестаз або жовтяниця, розлади сну, гіперкальціємія, гіперглікемія, глюкозурія та порушення метаболізму у хворих на діабет, тромбоцитопенія, іноді з пурпурою, фотосенсибілізація;

• дуже рідко (<1/10000): агранулоцитоз, лейкопенія, гемолітична анемія, депресія кісткового мозку, панкреатит, дихальна недостатність, некротизуючий васкуліт, токсичний епідермальний некроліз, реакції шкіри, подібні до червоного вовчака, реактивація червоного вовчака шкіри. Можливий гіпохлоремічний алкалоз, що здатний спровокувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому, некротизуючий васкуліт, реакції гіперчутливості/алергії, включно з сироватковою хворобою.

Є побічні ефекти, частота яких невідома, адже її неможливо оцінити за наявними даними, це:

• гіпокаліємія, гіпонатріємія, підвищення сечової кислоти в плазмі, підвищення білірубіну та креатиніну в плазмі, підвищення азоту сечовини в крові;

• короткочасна втрата свідомості;

• васкуліт;

• некардіогенний набряк легень;

• порушення функції нирок, гостра ниркова недостатність, ниркові розлади;

• доброякісні, злоякісні та неуточнені новоутворення (включно з кістами та поліпами), а саме немеланомний рак шкіри;

• зниження гемоглобіну, гематокриту, нейтропенія, апластична анемія;

• ангіоневротичний набряк, висипання, свербіж, бульозний дерматит;

• гостра закритокутова глаукома, хоріоїдний випіт;

• підвищення температури тіла, втома;

• м'язові спазми.

Небажані реакції, які раніше спостерігалися при застосуванні валсартану або гідрохлоротіазиду окремо, можуть потенційно виникати й при застосуванні Діокору, навіть якщо вони не були зафіксовані в клінічних випробуваннях комбінації.

Взаємодія з іншими препаратами

Взаємодії, пов'язані з комбінацією валсартан/гідрохлоротіазид:

• не рекомендовано одночасне застосування з літієм. Це може призвести до оборотного підвищення концентрації літію в сироватці крові та його токсичності. Оскільки досвід застосування відсутній, цю комбінацію використовувати не рекомендовано. Якщо це необхідно, слід контролювати рівень літію в крові;

• одночасне застосування, що вимагає більшої уваги:

  • інші антигіпертензивні засоби. Вірогідне посилення гіпотензивного ефекту при одночасному прийомі з іншими препаратами для зниження тиску;

  • пресорні аміни. Можливе зниження реакції на пресорні аміни, але не настільки, щоб виключати їх застосування;

  • нестероїдні протизапальні засоби, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2 та ацетилсаліцилову кислоту (у дозах понад 3 г/добу). Одночасне використання може знижувати гіпотензивний ефект як валсартану, так і гідрохлоротіазиду. Також вірогідне погіршення роботи нирок та зростання рівня калію в сироватці крові. Необхідний контроль функції нирок та адекватної гідратації пацієнта на початку лікування.

Взаємодії, пов'язані з валсартаном:

• подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Одномоментне застосування валсартану з ІАПФ або аліскіреном не рекомендовано через підвищений ризик гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок, в тому числі гостру ниркову недостатність. Якщо така комбінація необхідна, її слід проводити під наглядом спеціаліста з ретельним моніторингом ниркової функції, рівня електролітів та артеріального тиску;

• протипоказане одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину, включно з валсартаном або ІАПФ з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом або тяжким порушенням функції нирок;

• не рекомендовано одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками, калійвмісними добавками, замінниками солі з калієм, або іншими засобами, що підвищують рівень калію. Якщо така комбінація необхідна, важливо дотримуватися обережності та постійно контролювати рівень калію в сироватці крові;

• транспортери: валсартан є субстратом для печінкових транспортерів. Одночасне застосування інгібіторів цих транспортерів здатне збільшити концентрацію валсартану в крові.

Не було відмічено значущих взаємодій валсартану з циметидином, варфарином, фуросемідом, дигоксином, атенололом, індометацином, гідрохлоротіазидом, амлодипіном, глібенкламідом.

Взаємодії, пов'язані з гідрохлоротіазидом, одночасне застосування, що вимагає особливої обережності:

• засоби, що спричиняють втрату калію. В цьому випадку збільшується ризик гіпокаліємії. Необхідно контролювати рівень калію в крові;

• засоби, що можуть викликати шлуночкову тахікардію типу "пірует". Необхідна обережність через ризик гіпокаліємії;

• засоби, що впливають на рівень натрію в сироватці крові (антидепресанти, антипсихотичні, протиепілептичні препарати тощо). Можливе посилення гіпонатріємічного ефекту діуретиків. Рекомендована обережність при тривалому застосуванні;

• глікозиди наперстянки. Гіпокаліємія або гіпомагніємія, спричинені діуретиком, підвищують ризик аритмій при інтоксикації засобами з наперстянкою;

• солі кальцію та вітамін D: можливе підвищення рівня кальцію в сироватці крові;

• протидіабетичні засоби. Вірогідне зниження толерантності до глюкози, що може вимагати корекції дози протидіабетичних препаратів. Одночасне застосування метформіну при нирковій недостатності може спровокувати лактоацидоз;

• бета-адреноблокатори та діазоксид. Збільшення ризику гіперглікемії;

• засоби для лікування подагри, в тому числі пробенецид, сульфінпіразон, алопуринол. Може знадобитися корекція дози урикозуричних засобів. Одночасне використання може підвищити частоту виникнення реакцій гіперчутливості до алопуринолу;

• антихолінергічні засоби. Можливе підвищення біодоступності гідрохлоротіазиду;

• амантадин. Вірогідне підвищення ризику побічних ефектів амантадину;

• іонообмінні смоли. Знижують всмоктування гідрохлоротіазиду. Рекомендується приймати гідрохлоротіазид мінімум за 4 години до або через 4-6 годин після споживання смоли;

• цитотоксичні препарати. Тіазиди здатні зменшувати ниркову екскрецію цих засобів та посилювати їх мієлосупресивні ефекти;

• недеполяризуючі міорелаксанти. Тіазиди посилюють дію курареподібних міорелаксантів;

• циклоспорин. Може підвищити ризик гіперурикемії та симптомів, що нагадують загострення подагри;

• алкоголь, анестетики та седативні засоби: можливе посилення ортостатичної гіпотензії;

• метилдопа. Повідомлялося про випадки гемолітичної анемії при одночасному застосуванні;

• карбамазепін. Здатен підвищити ризик гіпонатріємії, необхідний клінічний та лабораторний контроль;

• контрастні речовини, що містять йод. При зневодненні, спричиненому діуретиками, може підвищитися ризик гострої ниркової недостатності, особливо при використанні великих доз йодовмісних препаратів. Перед введенням йоду потрібно відновити водний баланс.

Особливі вказівки

Під час лікування Діокором слід проявляти обережність при одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками, калійними добавками, калійвмісними замінниками солі або засобами, що підвищують рівень калію в крові. Тиазидні діуретики можуть спричиняти гіпокаліємію, гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз, а також посилювати виведення магнію з сечею. Рекомендується тримати під контролем рівні електролітів у сироватці крові.

У пацієнтів з дефіцитом натрію та/або об'єму циркулюючої кров на початку лікування Діокором рідко може виникати симптоматична гіпотензія. Перед початком терапії Діокором рекомендується коригувати вміст натрію та/або ОЦК в організмі. При розвитку гіпотензії хворого необхідно перевести у горизонтальну позицію. За потреби проводять внутрішньовенну інфузію фізрозчином. Після стабілізації артеріального тиску лікування може бути продовжено.

У пацієнтів, чиї ниркові функції залежать від активності РААС, наприклад, при тяжкій застійній серцевій недостатності, застосування інгібіторів АПФ може викликати порушення функції нирок. Хоча Діокор не є інгібітором АПФ, його застосування таким хворим не обґрунтоване через вірогідний негативний вплив на функцію нирок, пов'язаний з пригніченням РААС. 

Препарат не слід призначати пацієнтам з первинним гіперальдостеронізмом, оскільки їхня ренін-ангіотензин-альдостеронова система не активована.

Як і при застосуванні інших вазодилататорів, слід бути обережними при використанні препарату пацієнтам з аортальним та мітральним стенозом або ГОКМ.

Пацієнтам з легким або помірним порушенням функції нирок, при кліренсі креатиніну менше ніж 30 мл/хв коригувати дозу не має необхідності, але рекомендується систематично контролювати калій в сироватці крові, креатиніну та сечової кислоти. При тяжкій нирковій недостатності, коли кліренс креатиніну становить більше ніж 30 мл/хв, препарат слід застосовувати з обережністю. Тиазидні діуретики можуть провокувати азотемію у пацієнтів з хронічним порушенням функції нирок.

Немає даних щодо безпечності використання валсартану пацієнтам, яким нещодавно була проведена трансплантація нирки.

Пацієнтам з незначними та помірними порушеннями функції печінки без холестазу коригувати дозу не потрібно, але препарат слід використовувати обережно. Хвороби печінки значною мірою не змінюють фармакокінетичні параметри гідрохлоротіазиду.

Є повідомлення про те, що тіазидні діуретики можуть викликати загострення або активувати прояви системного червоного вовчака.

Діокор може викликати зміни толерантності до глюкози, а також підвищувати концентрації холестерину, тригліцеридів та сечової кислоти у сироватці крові. Хворим з цукровим діабетом, можливо, доведеться коригувати дозу інсуліну, гіпоглікемічних засобів. Тіазиди здатні знизити виведення кальцію з сечею та призвести до минущого та незначного підвищення сироваткового кальцію за відсутності відомих порушень метаболізму кальцію. Використання тіазидів необхідно припинити до проведення тесту паращитовидних залоз.

Повідомлялося про випадки фотосенсибілізації при застосуванні тіазидних діуретиків. У разі виникнення такої реакції слід припинити лікування препаратом. Якщо повторне застосування діуретика необхідне, рекомендовано захищати шкіру від сонячних променів або штучного ультрафіолетового опромінення. Епідеміологічні дослідження вказують на підвищений ризик розвитку НМРШ (базальноклітинної та плоскоклітинної карциноми) при застосуванні вищих сумарних доз гідрохлоротіазиду. Пацієнтів, які приймають гідрохлоротіазид, слід інформувати про цей ризик та необхідність регулярного самообстеження шкірних покривів, а також про негайне звернення до лікаря при виявленні будь-яких підозрілих новоутворень. Для зниження ризику раку шкіри пацієнтам рекомендовано обмежувати вплив сонячного світла та УФ-променів, і використовувати адекватний захист. У пацієнтів з анамнезом НМРШ може виникнути потреба у перегляді застосування гідрохлоротіазиду.

Застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II, включно з валсартаном, протипоказано протягом вагітності та жінкам, які планують завагітніти. При виявленні вагітності під час лікування Діокором, його слід негайно відмінити та за необхідності замінити на альтернативні безпечніші засоби. Застосування АРА в II та III триместрах може спричинити фетотоксичність та неонатальну токсичність.

Слід бути особливо обережними при використанні препарату пацієнтам, у яких була гіперчутливість до інших антагоністів рецепторів ангіотензину II. Алергічні реакції на гідрохлоротіазид більш імовірні у пацієнтів з алергією та астмою в анамнезі.

Повідомлялося про випадки набряку Квінке, включно з набряком гортані, обличчя, губ, глотки та/або язика, що може призвести до обструкції дихальних шляхів, у пацієнтів, які отримували валсартан. При розвитку ангіоневротичного набряку лікування Діокором слід негайно припинити. Надалі використання протипоказане.

Препарати, що містять сульфонамід або його похідні, як гідрохлоротіазид, можуть викликати ідіосинкратичну реакцію, що призводить до хороїдального випоту з дефектом поля зору, транзиторної міопії та гострої закритокутової глаукоми. Симптоми зазвичай проявляються протягом декількох годин/тижнів від початку прийому препарату. Нелікована гостра закритокутова глаукома може призвести до постійної втрати зору. Основним лікуванням є негайне припинення застосування препарату. У разі неконтрольованого внутрішньоочного тиску може знадобитися медикаментозне або хірургічне лікування. Факторами ризику можуть бути алергія на сульфонамід або пеніцилін в анамнезі.

Гідрохлоротіазид може зменшувати рівень пов'язаного з білками йоду в плазмі крові та збільшувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Валсартан.

Застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ протипоказано вагітним та жінкам, які планують завагітніти.

Якщо вагітність виявлена у період лікування препаратом Діокор, його слід негайно відмінити і, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітним.

Жінкам, які планують завагітніти, слід призначати альтернативну антигіпертензивну терапію зі встановленим профілем безпеки щодо застосування у період вагітності.

Відомо, що застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II протягом ІІ та ІІІ триместрів може індукувати фетотоксичність (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II мало місце, починаючи з ІІ триместру вагітності, рекомендується проведення ультразвукового контролю функції нирок та черепа.

Немовлята, матері яких приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II, потребують ретельного спостереження щодо гіпотензії.

Гідрохлоротіазид.

Враховуючи механізм дії антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ, не можна виключити ризик для плода при застосуванні препарату Діокор у І триместрі вагітності. Відомо, що дослідження на тваринах є недостатніми.

Гідрохлоротіазид проникає через плаценту. На підставі фармакологічних механізмів дії гідрохлоротіазиду його застосування протягом ІІ та ІІІ триместрів вагітності може призвести до порушення фетоплацентарного кровообігу і спричинити у плода та новонародженого такі ефекти як жовтяницю, порушення електролітного балансу та тромбоцитопенію.

Період годування груддю.

Якщо використання препарату вкрай необхідне, годування груддю слід припинити. Немає жодної інформації щодо використання валсартану протягом годування груддю. Гідрохлоротіазид проникає у грудне молоко у незначній кількості. Тіазиди у високих дозах спричиняють діурез, що може призвести до зниження продукування грудного молока. Протягом періоду годування груддю слід надавати перевагу альтернативним методам лікування з більш відомими профілями безпечності щодо застосування у період годування новонародженого або недоношеної дитини.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

На початку терапії препаратом (період визначається індивідуально лікарем) забороняється керувати автомобілем та виконувати роботу, що може призвести до нещасного випадку. Пізніше ступінь заборони визначається лікарем.

Спосіб застосування та дози Діокор

Рекомендована доза препарату – 1 таблетка 80 мг/12,5 мг (Діокор 80) 1 раз на добу.

При недостатньому зниженні артеріального тиску через 3-4 тижні лікування рекомендується розглянути можливість продовження лікування з дозуванням 1 таблетка 160 мг/12,5 мг (Діокор 160) 1 раз на добу.

Максимальна добова доза становить 320 мг/25 мг. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається упродовж 2-4 тижнів застосування. Для деяких пацієнтів може знадобиться 4-8 тижнів лікування. Препарат можна приймати незалежно від вживання їжі, запиваючи невеликою кількістю води.

При порушенні функції нирок. Для пацієнтів з незначними та помірними порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну > 30 мл/хв) регулювання дози не потрібне.

При порушенні функції печінки. Для пацієнтів з легкою та помірною печінковою недостатністю небіліарного походження і без холестазу доза валсартану не повинна перевищувати 80 мг, препарат слід призначати з обережністю.

Пацієнти літнього віку. Для пацієнтів літнього віку корекція дози не потрібна.

Тривалість застосування препарату визначається індивідуально лікарем.

Діти.

Безпека та ефективність застосування препарату Діокор дітям не встановлені, тому його не слід застосовувати у педіатричній практиці.

Передозування

Основним проявом передозування може бути виражена артеріальна гіпотензія, яка у свою чергу може призвести до зниження рівня свідомості, серцевої недостатності та/або шоку.

При передозуванні гідрохлоротіазидом можуть виникнути такі ознаки та симптоми: нудота, сонливість, гіповолемія, електролітні порушення, асоційовані з аритмією та м’язовими судомами. Характерними ознаками передозування також є: тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м’язів, парестезія, виснаження, розлади свідомості, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові (в основному ниркова недостатність).

Терапевтичні заходи залежать від того, як давно була прийнята велика доза препарату, а також вид тяжкості симптомів; першочерговим завданням є стабілізація стану кровообігу.

Якщо препарат був прийнятий нещодавно, слід викликати блювання або провести промивання шлунка. Якщо після застосування препарату пройшов тривалий час, необхідно дати пацієнту достатню кількість активованого вугілля. Якщо виникає артеріальна гіпотензія, пацієнту слід надати положення лежачи на спині і якомога швидше поповнити вміст солей і рідини в організмі шляхом внутрішньовенного введення ізотонічного сольового розчину. Валсартан не можна вивести з організму шляхом гемодіалізу через значне його зв’язування з білками плазми, хоча для видалення з організму гідрохлоротіазиду гемодіаліз ефективний.

Побічні реакції Діокору

Небажані реакції, про які найчастіше повідомлялось у ході клінічних випробувань та проведення лабораторних досліджень протягом застосування валсартану з гідрохлоротіазидом порівняно з плацебо та в індивідуальних постмаркетингових повідомленнях, наведено нижче залежно від класу системи органів.

Небажані реакції, які можуть виникнути при застосуванні кожного компонента окремо, але які не спостерігалися у клінічних випробуваннях, можуть виникнути протягом лікування комбінацією валсартан/гідрохлоротіазид.

Небажані побічні реакції наведено під заголовками за частотою: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10 000, <1/1000); дуже рідко (≥1/10000); невідомо (не можна оцінити на основі доступних даних). У межах кожної групи частоти небажані реакції наведені у порядку зменшення серйозності.

Частота небажаних реакцій валсартану/гідрохлоротіазиду.

• Інфекції: нечасто – вірусні інфекції, лихоманка.
• Порушення обміну речовин, метаболізму: нечасто – зневоднення; невідомо – гіпокаліємія, гіпонатріємія.
• З боку нервової системи: часто – головний біль, втома; нечасто – астенія, запаморочення, безсоння, тривожність, парестезії; рідко – депресія; невідомо – синкопе.
• З боку органів зору: нечасто – порушення зору, нечіткість зору, ксантопсія; рідко – кон’юнктивіт.
• З боку серця: нечасто – прискорене серцебиття, тахікардія.
• З боку судин: нечасто – набряк, артеріальна гіпотензія, гіпергідроз.
• З боку органів слуху та вестибулярного апарату: нечасто – отит середнього вуха, шум/дзвін у вухах.
• З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – кашель, нежить, фарингіт, інфекції верхніх дихальних шляхів; нечасто – бронхіт, задишка, синусит, глотково-гортанний біль, сухість у роті, закладеність носа, респіраторний дистрес; дуже рідко – носова кровотеча; невідомо – некардіогенний набряк легенів (може бути імунологічно опосередкований ідіосинкразичною реакцією на гідрохлоротіазид, що виникає рідко).
• З боку травного тракту: дуже рідко – діарея; нечасто – біль у животі, диспепсія, нудота, гастроентерит.
• З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: часто – біль у спині, артралгія; нечасто – біль у руках або ногах, біль у грудях, біль у шиї, артрит, розтягнення і деформації, м’язові судоми, міалгія.
• З боку сечовидільної системи: нечасто – часте сечовипускання, інфекції сечовивідних шляхів; невідомо – порушення функції нирок.
• З боку репродуктивної системи: рідко – еректильна дисфункція.
• Загальні розлади та реакції у місці введення препарату: нечасто – підвищена втомлюваність.
• Доброякісні, злоякісні та неуточнені новоутворення (включаючи кісти та поліпи): невідомо – немеланомний рак шкіри (базальноклітинна карцинома і плоскоклітинна карцинома).
• Опис небажаних реакцій: немеланомний рак шкіри - на підставі наявних даних епідеміологічних досліджень між гідрохлоротіазидом і НМРШ був виявлений кумулятивний дозозалежний взаємозв'язок.
• Лабораторні дослідження: невідомо – підвищення сечової кислоти у плазмі, підвищення білірубіну та креатиніну у плазмі, гіпокаліємія, гіпонатріємія, підвищення азоту сечовини в крові, нейтропенія.

Повідомлялося, що наступні реакції спостерігалися під час клінічних випробувань у пацієнтів з гіпертонічною хворобою, незалежно від їхнього причинного зв’язку із досліджуваним препаратом: абдомінальний біль, абдомінальний біль у верхній частині живота, занепокоєння, артрит, біль у спині, бронхіт, гострий бронхіт, біль у грудях, запаморочення, диспепсія, задишка, сухість у роті, носові кровотечі, імпотенція, гастроентерит, головний біль, підвищене потовиділення, гіпестезія, грип, безсоння, розтягнення зв’язок, судоми м’язів, розтягнення м’язів, нудота, закладеність носа, застійні явища у навколоносових пазухах, біль у шиї, набряк, периферичний набряк, середній отит, біль у кінцівках, прискорене серцебиття, фаринголарингеальний біль, полакіурія, підвищення температури, назофарингіт, синусит, сонливість, тахікардія, інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів, вертиго, вірусні інфекції, порушення зору. Невідомо, чи мали ці ефекти причинний зв’язок із терапією.

Додаткова інформація щодо окремих компонентів. Відомо, що небажані реакції, що раніше виникали при застосуванні кожного компонента окремо, можуть бути потенційно небажаними ефектами також і при застосуванні препарату Діокор, навіть якщо вони не спостерігалися у клінічних випробуваннях або протягом постмаркетингового періоду.

Частота небажаних реакцій валсартану.

• З боку крові та лімфатичної системи: невідомо – зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія.
• З боку імунної системи: дуже рідко – некротизуючий васкуліт, реакції гіперчутливості/алергії, включаючи сироваткову хворобу.
• Порушення обміну речовин, метаболізму: часто – гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіперурикемії, втрата апетиту.
• З боку органів слуху та вестибулярного апарату: нечасто – вестибулярне запаморочення (вертиго).
• З боку судин: невідомо – васкуліт.
• З боку травного тракту: нечасто – біль у животі.
• З боку гепатобіліарної системи: невідомо – підвищення показників функції печінки.
• З боку шкіри і підшкірної клітковини: невідомо – ангіоневротичний набряк, висип, свербіж, бульозний дерматит.
• З боку сечовидільної системи: невідомо – ниркова недостатність.

Повідомлялося, що наступні реакції спостерігалися під час клінічних випробувань у пацієнтів з гіпертонічною хворобою, незалежно від їхнього причинного зв’язку із досліджуваним препаратом: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, головний біль, безсоння, зниження лібідо, нудота, набряк, фарингіт, риніт, синусит, запалення верхніх дихальних шляхів, вірусні інфекції.

Частота небажаних реакцій гідрохлоротіазиду.

Відомо, що гідрохлоротіазид широко використовується протягом багатьох років, часто у вищих дозах, ніж ті, які містяться у препараті Діокор.

Тіазидні діуретики можуть спричинити підвищення концентрації холестерину, тригліцеридів та сечової кислоти у сироватці крові, яка може провокувати напади подагри у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання.

Можливе зниження глюкозотолерантності, що може зумовити маніфестацію латентного цукрового діабету.

Наступні небажані реакції були зареєстровані у пацієнтів, які отримували тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, у вигляді монотерапії.

• Порушення обміну речовин, метаболізму: дуже часто – при застосуванні високих доз збільшення рівнів ліпідів крові; часто – гіпомагніємія, гіперурикемія; рідко – гіперкальціємія, гіперглікемія, глюкозурія та порушення метаболізму хворих на діабет; дуже рідко – гіпохлоремічний алкалоз (який може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому).
• З боку крові та лімфатичної системи: рідко – тромбоцитопенія, іноді з пурпурою; дуже рідко – агранулоцитоз, лейкопенія, гемолітична анемія, депресія кісткового мозку; невідомо – апластична анемія.
• З боку імунної системи: дуже рідко – реакції гіперчутливості.
• З боку психіки: рідко – депресія, розлад сну.
• З боку нервової системи: рідко – головний біль, запаморочення, парестезія.
• З боку органів зору: нечасто – нечіткість зору у перші кілька тижнів після початку лікування; невідомо – гостра закритокутова глаукома, хоріоїдний випіт.
• З боку серця: рідко – серцева аритмія.
• З боку судин: часто – постуральна гіпотензія, яка може посилюватися при застосуванні алкоголю, анестетиків, застосування засобів для наркозу або седативних препаратів.
• З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: дуже рідко – дихальна недостатність, включаючи пневмонію та набряк легень (із гранулоцитарною інфільтрацією і депонуванням IgG в альвеолярних мембранах, пов’язаний із застосуванням гідрохлоротіазиду), пневмоніт.
• З боку травного тракту: часто – втрата апетиту, помірно виражена нудота і блювання; рідко – запор, відчуття шлунково-кишкового дискомфорту, діарея; дуже рідко – панкреатит.
• З боку гепатобіліарної системи: рідко – внутрішньопечінковий холестаз або жовтяниця.
• З боку шкіри і підшкірної клітковини: часто – кропив’янка та інші види висипу; рідко – фотосенсибілізація; дуже рідко – некротизуючий васкуліт та токсичний епідермальний некроліз, шкірні реакції, подібні до червоного вовчака, реактивація червоного вовчака шкіри; невідомо – мультиформна еритема.
• З боку репродуктивної системи: часто – імпотенція.
• З боку сечовидільної системи: невідомо – гостра ниркова недостатність, ниркові розлади.
• Загальні розлади та реакції у місці введення препарату: невідомо – підвищення температури, втома.
• З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: невідомо – м’язові спазми.

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці у недоступному для дітей місці, при температурі не вище 25 °C.

Упаковка

По 10 таблеток у блістері; по 1 або 3, або 4, або 9 блістерів в картонній пачці.

Категорія відпуску з аптеки

За рецептом.