Янумет

Янумет(Yanumet) інструкція з використання, дозування

• Склад
• Лікарська форма
• Фармакотерапевтична група
• Фармакологічні властивості

склад

діючі речовини: ситагліптин, метформіну гідрохлорид;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить ситагліптину фосфату моногідрату еквівалентно

50 мг ситагліптину та 500 мг або 850 мг, або 1000 мг метформіну гідрохлориду;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, повідон, натрію лаурилсульфат, натрію стеарилфумарат;

оболонка таблетки: барвник опадрай ii 85f94203 рожевий (таблетки 50 мг/500 мг) або опадрай ii 85f94182 рожевий (таблетки 50 мг/850 мг), або опадрай ii 85f15464 червоний (таблетки 50 мг/1000 мг);

склад барвника: спирт полівініловий, титану діоксид (е 171), поліетиленгліколь 3350, тальк, заліза оксид чорний (е 172), заліза оксид червоний (е 172).

лікарська форма

таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

основні фізико-хімічні властивості:

таблетки 50/500 мг: таблетки, вкриті плівковою оболонкою, світло-рожевого кольору з гравіруванням «575» з одного боку та гладкі з іншого боку;

таблетки 50/850 мг: таблетки, вкриті плівковою оболонкою, рожевого кольору з гравіруванням «515» з одного боку та гладкі з іншого боку;

таблетки 50/1000 мг: таблетки, вкриті плівковою оболонкою, червоного кольору з гравіруванням «577» з одного боку та гладкі з іншого боку.

фармакотерапевтична група

комбінація пероральних цукрознижувальних препаратів. код атх а10в d07.

фармакологічні властивості

фармакодинаміка.

янумет являє собою комбінацію двох гіпоглікемічних препаратів із взаємодоповнюючим (комплементарним) механізмом дії, що призначена для поліпшення контролю глікемії у хворих на цукровий діабет ii типу: ситагліптину, інгібітору дипептидилпептидази 4 (дпп-4), та метформіну гідрохлориду, представника класу бігуанідів.

ситагліптин є активним при пероральному прийомі, потужним, високоселективним інгібітором ферменту дипептидилпептидази 4 (дпп-4), що призначений для лікування цукрового діабету ii типу. фармакологічні ефекти класу препаратів-інгібіторів дпп-4 опосередковані активацією інкретинів. інгібуючи дпп-4, ситагліптин підвищує концентрацію двох відомих активних гормонів сімейства інкретинів: глюкагоноподібного пептиду 1 (гпп-1) і глюкозозалежного інсулінотропного поліпептиду (гіп). інкретини є частиною внутрішньої фізіологічної системи регуляції гомеостазу глюкози. при нормальному або підвищеному рівні глюкози крові гпп-1 і гіп сприяють збільшенню синтезу й секреції інсуліну бета-клітинами підшлункової залози. гпп-1 також пригнічує секрецію глюкагону альфа-клітинами підшлункової залози, знижуючи, таким чином, синтез глюкози в печінці. якщо рівень глюкози крові низький, вивільнення інсуліну не підсилюється, а секреція глюкагону не пригнічується. будучи високоселективним і ефективним інгібітором ферменту дпп-4, ситагліптин у терапевтичних концентраціях не пригнічує активності родинних ферментів дпп-8 або дпп-9. ситагліптин відрізняється за хімічною структурою й фармакологічною дією від аналогів гпп-1, інсуліну, похідних сульфонілсечовини або меглітинідів, бігуанідів, агоністів гамма-рецепторів, які активуються проліфератором пероксисом (ppar-), інгібіторів альфа-глікозидази й аналогів аміліну.

у ході дводенного дослідження за участю здорових добровольців ситагліптин у монорежимі підвищував концентрацію активного гпп-1, тоді як метформін у монорежимі на подібному рівні підвищував концентрації активного і загального гпп-1.

одночасне введення ситагліптину і метформіну мало додатковий підсилюючий ефект на концентрацію активного гпп-1. ситагліптин, на відміну від метформіну, підвищував концентрацію активного гіп.

метформін. це препарат групи бігуанідів, що чинить гіпоглікемічну дію, знижуючи базальний і постпрандіальний плазмовий рівень глюкози, не стимулює секрецію інсуліну і тому не призводить до гіпоглікемії.

метформін знижує синтез глюкози в печінці шляхом пригнічення глюконеогенезу і глікогенолізу, знижує всмоктування глюкози в кишечнику й помірно підвищує чутливість до інсуліну у м'язах шляхом посилення периферичного захоплення й утилізації глюкози.

метформін стимулює внутрішньоклітинний синтез глікогену шляхом впливу на глікогенсинтазу. метформін підсилює транспортну здатність певних типів мембранних транспортерів глюкози (glut-1 і glut-4).

дослідження tecos було рандомізованим дослідженням за участю 14671 пацієнта з hba_1c від ? 6,5 до 8,0 % з встановленим серцево-судинним захворюванням, які отримували ситагліптин (7332) 100 мг на добу (або 50 мг на добу, якщо базова розрахункова швидкість клубочкової фільтрації (ршкф) була ? 30 і < 50 мл/хв/1,73 м²) або плацебо (7339); обидва препарати були додані до стандартної терапії з урахуванням рівня hba_1c і факторів ризику серцево-судинної системи. пацієнтів з ршкф < 30 мл/хв/1,73 м² в дослідження не включали. у дослідження було включено 2004 пацієнти віком ? 75 років і 3324 пацієнти з нирковою недостатністю (ршкф < 60 мл/хв/1,73 м²).

протягом дослідження середня різниця hba_1c при застосуванні ситагліптину і плацебо склала 0,29 % (0,01), 95 % ді (- 0,32, - 0,27); p < 0,001.

первинною кінцевою точкою для серцево-судинної системи було: серцево-судинна смерть, нелетальний інфаркт міокарда, нелетальний інсульт або госпіталізації з приводу нестабільної стенокардії. вторинні кінцеві точки для серцево-судинної системи: серцево-судинна смерть, нелетальний інфаркт міокарда або нелетальний інсульт; перша поява окремих компонентів первинної кінцевої точки; смертність з усіх причин; госпіталізація з приводу застійної серцевої недостатності.

після спостереження в середньому на протязі зх років ситагліптин при додаванні до стандартної терапії не збільшував ризик серйозних побічних серцево-судинних явищ або ризик госпіталізації з приводу серцевої недостатності в порівнянні зі звичайним лікуванням без ситагліптину у хворих на цукровий діабет 2-го типу (таблиця 1).

таблиця 1. частота композитних і основних вторинних серцево-судинних кінцевих точок

*захворюваність на 100 пацієнто-років розраховується як 100 х (загальна кількість хворих з ? 1 явищем протягом відповідного періоду застосування препарату на загальне число пацієнто-років наступного спостереження).

† на підставі моделі cox, стратифікованої за регіоном. для складових кінцевих точок р-значення відповідають критерію пошуку не меншої ефективності, щоб продемонструвати, що відношення ризику становить менше 1,3. для всіх інших кінцевих точок р-значення відповідають критерію відмінностей в показниках ризиків.

^‡ аналіз госпіталізації з приводу серцевої недостатності був скоригований з урахуванням вихідних даних про серцеву недостатність в анамнезі на початковому рівні.

фармакокінетика.

механізм дії. янумет. комбіновані таблетки янумет (ситагліптин/метформіну гідрохлорид) по 50 мг/500 мг і 50 мг/1000 мг є біоеквівалентними окремому прийому відповідних доз ситагліптину фосфату (янувія) та метформіну гідрохлориду.

з урахуванням доведеної біоеквівалентності таблеток з найменшою та найбільшою дозою метформіну, таблеткам із проміжною дозою метформіну 850 мг була також властива біоеквівалентність за умови комбінування в таблетці фіксованих доз препаратів.

всмоктування.

ситагліптин. після перорального прийому дози 100 мг у здорових добровольців ситагліптин швидко всмоктувався та досягав пікових плазмових концентрацій (медіана т_max) через 1-4 години після введення, тоді як середній показник auc ситагліптину в плазмі становив 8,52 мкмоль-год, а с_max – 950 нмоль. абсолютна біодоступність ситагліптину становить приблизно 87 %. прийом ситагліптину одночасно з жирною їжею не виявляє впливу на фармакокінетику препарату.

показник auc ситагліптину в плазмі крові підвищується пропорційно до дози. пропорційність до дози не була встановлена для показників с_max і с_24год (с_max зростав більше пропорційно дозі, тоді як с_24год зростав менше пропорційно дозі).

метформіну гідрохлорид. після перорального прийому метформіну t_max досягається через 2,5 години.. абсолютна біодоступність метформіну гідрохлориду при застосуванні натще в дозі 500 мг становить 50-60 %. після перорального застосування не- абсорбована фракція, що виділяється із фекаліями, становить 20-30 %.

всмоктування метформіну після перорального прийому має насичуваний та неповний характер. припускається, що фармакокінетика його всмоктування нелінійна. при стандартних дозах та схемах застосування метформіну стабільна концентрація у плазмі крові досягається протягом 24-48 годин та, як правило, не перевищує 1 мкг/мл. максимальна концентрація у плазмі крові (с_max) не перевищувала 4 мкг/мл навіть при застосуванні максимальних доз.

одночасний прийом препарату з їжею знижує швидкість і кількість всмоктуваного метформіну, що підтверджується зниженням значення пікової плазмової концентрації (c_max) приблизно на 40 %, зниженням значення площі під кривою "концентрація-час"