Противірусні засоби для лікування інфекційного мононуклеозу

Лікування інфекційного мононуклеозу: які ліки допомагають

Інфекційний мононуклеоз — це гостре вірусне захворювання, яке спричиняє вірус Епштейна-Барра (вірус герпесу людини IV типу). Найчастіше ним хворіють діти, підлітки та молодь, хоча випадки фіксують у людей будь-якого віку. Передається вірус переважно повітряно-крапельним шляхом або через слину. Основні симптоми — лихоманка, збільшення лімфовузлів, біль у горлі, загальна слабкість. Без належного лікування захворювання може затягнутись та ускладнитись.

Огляд захворювання

Інфекційний мононуклеоз може перебігати в типовій (з характерною симптоматикою) та атиповій (безсимптомній або стертій) формах. За тривалістю розрізняють гострий (до 3 місяців), затяжний (3–6 місяців), рецидивуючий та хронічний перебіг (понад 6 місяців). Вірус Епштейна-Барра (EBV), крім слини, може також передаватися статевим шляхом, через кров або від матері до плода. Інкубаційний період хвороби становить від 7 до 50 днів.

Захворювання розвивається поступово й супроводжується слабкістю, швидкою втомлюваністю, лихоманкою до 39 °C, болем у горлі, закладеним носом, збільшенням лімфовузлів, печінки й селезінки.

Можуть виникати такі неприємні прояви, як головний біль, висип, нудота, кашель, наліт на мигдаликах. Симптоми зберігаються кілька тижнів, а загальна слабкість — до місяця й більше.

Ризик розвитку захворювання зростає при ослабленому імунітеті, хронічних захворюваннях або стресі. У вагітних воно може спричинити ускладнення перебігу гестації. Діагностика інфекційного мононуклеозу включає клінічний огляд, аналіз крові (виявлення атипових мононуклеарів, змін лейкоцитарної формули), серологічні тести на антитіла до EBV, ПЛР-аналіз, УЗД органів черевної порожнини.

Лікування інфекційного мононуклеозу

Інфекційний мононуклеоз не має специфічного противірусного лікування з доведеною ефективністю. Терапія є переважно симптоматичною, спрямованою на полегшення стану пацієнта, запобігання ускладненням та підтримку імунної системи. Застосовуватись можуть такі засоби:

1. Жарознижувальні та нестероїдні протизапальні препарати. Кращі з них — Парацетамол (500–1000 мг для дорослих або 10–15 мг/кг для дітей кожні 4–6 год) чи Ібупрофен (200–400 мг для дорослих або 5–10 мг/кг для дітей кожні 6–8 год).

2. Системні глюкокортикоїди. Застосовуються в разі загрози обструкції дихальних шляхів, тяжкої анемії чи тромбоцитопенії. Призначатись може Преднізолон у дозі 1–2 мг/кг/добу у дітей або 30–60 мг/добу у дорослих курсом до 5–7 днів.

3. Противірусні препарати. Ацикловір, Ганцикловір, Фоскарнет можуть тимчасово зменшити кількість вірусу в ротоглотці, але не впливають на перебіг захворювання. Їх застосування доцільне лише в поодиноких тяжких або нетипових випадках.

4. Внутрішньовенні імуноглобуліни. Використовуються при імунній тромбоцитопенії або аутоімунних ускладненнях: для дітей — 1 г/кг внутрішньовенно одноразово, для дорослих — 0,4 г/кг/добу протягом 5 днів.

У разі розвитку фарингіту можна застосовувати місцеві антисептики або знеболювальні (таблетки для розсмоктування, спреї з бензокаїном або хлоргексидином). Застосування антибіотиків можливе лише при підозрі на приєднання бактеріальної інфекції (наприклад, стрептококовий тонзиліт). Варто уникати амінопеніцилінів (наприклад, Амоксициліну), які можуть спричинити висип.

Поради щодо застосування препаратів та загальної терапії

Лікування інфекційного мононуклеозу обов’язково має проводитись під наглядом лікаря: терапевта, педіатра або інфекціоніста. Невірно вибрані препарати можуть призвести до серйозних ускладнень, зокрема до ураження печінки, анемії або обструкції дихальних шляхів. Щоб запобігти побічним ефектам, важливо дотримуватись рекомендацій щодо приймання лікарських засобів. Надмірна фізична активність загрожує розривом селезінки, яка при хворобі збільшена.

Обов’язковою складовою терапії є підтримувальні заходи, а саме:

• постільний режим у гострій фазі захворювання;

• рясне пиття;

• спокій, якісний сон;

• повноцінне харчування, бажано легкозасвоюване;

• контроль за печінкою, селезінкою, лімфовузлами.

Навіть після нормалізації температури можуть зберігатися стомлюваність, слабкість, порушення концентрації — це нормально. Потрібен час для повного відновлення.

Висновок

Інфекційний мононуклеоз — це вірусне захворювання, яке здебільшого має сприятливий перебіг, але може викликати серйозні ускладнення. Ефективне подолання хвороби базується на точній діагностиці, правильно підібраному симптоматичному лікуванні та дотриманні загальних рекомендацій щодо відновлення організму. Оскільки специфічної противірусної терапії наразі не існує, важливо не займатися самолікуванням. Для зниження ризику захворювання потрібно уникати тісного контакту з інфікованими людьми, дотримуватися правил гігієни, підтримувати імунітет.

Поширені запитання

1. Які найкращі ліки від інфекційного мононуклеозу?

Специфічних ліків не існує. Зазвичай призначають жарознижувальні, у тяжких випадках — глюкокортикоїди, у виняткових ситуаціях — противірусні препарати або імуноглобуліни.

2. Як швидко діють ліки від інфекційного мононуклеозу?

Жарознижувальні полегшують стан протягом кількох годин. Глюкокортикоїди діють протягом 1–2 днів, але застосовуються лише в разі виникнення ускладнень. Загальне покращення зазвичай спостерігається протягом 1–2 тижнів.

3. Які побічні ефекти можуть виникнути?

Найчастіші небажані реакції — шлунково-кишковий дискомфорт (від НПЗП), алергічні реакції. Глюкокортикоїди можуть викликати зміни настрою, підвищення тиску, порушення сну.

Список використаної літератури

• Державний реєстр лікарських засобів України

• Компендіум 2024 — довідник лікарських препаратів

• Наказ МОЗ України «Про затвердження протоколів провізора (фармацевта)»

• Клінічна фармакологія: підручник / За ред. О.Я. Бабака, О.М. Біловола, І.С. Чекмана. — К.: Медицина, 2010